Китай уже досяг стратегічної рівноваги зі США? Як у Пекіні бачать НВАК, Тайвань і 2027 рік

У великому інтерв’ю South China Morning Post науковий співробітник Центру стратегії та безпеки Університету Ціньхуа Чжоу Бо озвучує важливу для китайського стратегічного дискурсу тезу: КНР уже не слід розглядати лише як державу, що наздоганяє США. На його думку, НВАК входить до кола провідних армій світу, а її модернізація має насамперед зробити американське втручання у конфлікт навколо Тайваню надто ризикованим.

Чжоу називає три ключові рубежі: 2027 рік — досягнення цілей до сторіччя НВАК, 2035-й — базове завершення модернізації армії, 2049-й — побудова «армії світового класу». Він заперечує, що 2027-й є автоматичним «дедлайном» для операції проти Тайваню: «саме тому, що надія [на мирне возз’єднання] є, конкретного графіка не встановлюють». Водночас експерт прямо визнає, що КНР не відмовляється від застосування «немирних засобів».

У цьому і полягає ключова суперечність. Для Пекіна «мирне возз’єднання» не виключає примусу — економічного, дипломатичного, інформаційного та військового. У відповідь на продаж США зброї Тайваню Чжоу називає можливу відмову від певних торговельних домовленостей, «комплексні контрзаходи» й частіші та складніші військові навчання навколо острова. Серед товарів, від закупівель яких Китай може відмовитися, він згадує літаки Boeing, яловичину та сою.

Йдеться не про повний глобальний паритет КНР і США. Китай усе ще поступається Вашингтону у світовій проєкції сили, мережі союзів, бойовому досвіді й стратегічній логістиці. Але Чжоу просуває тезу про регіональну рівновагу: Китаю не потрібно бути сильнішим за США в усьому світі — достатньо обмежити їхню свободу дій у Західній частині Тихого океану.

Це відповідає логіці« недопущення та обмеження свободи дій у зоні». Її суть у тому, щоб не дати противнику безпечно увійти до району потенційного конфлікту, а якщо він уже там — максимально ускладнити його операції. У контексті Тайваню це означає використання ракет, флоту, авіації, ППО, підводних човнів, засобів радіоелектронної боротьби та кіберспроможностей для того, щоб американське втручання стало надто дорогим і небезпечним. Саме тому Чжоу применшує значення першого острівного ланцюга та сумнівається, що союзники США, зокрема Японія і Філіппіни, справді ризикнуть прямою війною з КНР.

Показово, що в цьому інтерв’ю Чжоу Бо згадує війну в Україні лише в контексті трансформації сучасного поля бою: застосування ШІ, технологічної адаптації та швидкості, з якою змінюються воєнні практики.