Продовжуємо огляд наукових напрацювань, опублікованих на сторінках журналу “Східний Світ” У статті І. К. де Соуза, доктора філософії, професора Інституту передових досліджень Сходу-Заходу (Макао, КНР), здійснено детальне дослідження всіх згадок про Китай і китайців у творчій спадщині Іммануїла Канта, включно з численними рукописними конспектами його лекцій, прочитаних у Кенігсберзькому університеті протягом 41 року. Автор показує, що Кант виявляв незначний інтерес до китайської цивілізації та філософії, зводячи образ Китаю здебільшого до коротких прикладів у курсах фізичної географії, де домінували орієнталістські уявлення XVIII століття.Дослідження аналізує, як Кант у своїй лекції про Китай вибудовував концепцію культурної дистанції, трактуючи Китай як приклад екзотичної, застиглої цивілізації. На відміну від Лейбніца й Вольфа, філософ не виявляв інтересу до конфуціанства чи єзуїтської місіонерської традиції, що колись популяризувала китайську культуру в Європі.Де Соуза виявляє джерела, які вплинули на формування кантівських уявлень, зокрема працю німецького теолога Пауля Людольфо Беркенмаєра (1721 р.), що відображала перехід від захоплення до скептичного ставлення до Китаю в європейській думці XVIII століття. У результаті Кант постає як символ зміни інтелектуального клімату, який відсунув китайську цивілізацію з кола філософського інтересу Європи, утвердивши уявлення про її культурну віддаленість і неспроможність до прогресу.