Простою мовою, чому якісь підрозділи можуть, а якісь ні:

Подивіться на фанатів страйкболу у великих містах. Існують немалі кола людей, які глибоко цікавляться імітацією стрілецький боїв, практикують страйкбол, купляють коштовні привода, там навіть є страйкбол-рпг та страйкбол-міномет. Ці люди дуже добре розуміють, як пересуватися в групах та вести стрілецький бій на близький відстані. Але. Вони не воюють. Чому? Бо не хочуть та не розуміють, навіщо їм це.

Подивіться на Миколу, який в 52 роки попав на війну та опинився сам в окопі на півроку. Купа історій. Виходить людина після такої ротації, вбивши декілька ворогів, переживши ледь не атомну війну, без достатньої кількості їжі та води, і ця людина розуміє те, що з нею сталося - як зрозумілу їй даність війни. Бо в її голові війна така і є, і такі складності повʼязані із тим, що на неї наступає рф.

Питання, хто більше корисний для війни? Той, хто все вміє і нічого не робить, або той, хто нічого не вміє, але робить хоч щось?

Екстраполюєм на людей, організми та зʼєднання: не в тому річ, хто краще забезпечений, більш навчений або пройшов більше курсів. Це звісно дуже важливо, але якщо немає в серцях та головах людей вогню потенційної перемоги, не буде волі в них самих щоб зробити хоч щось. Хто не вміє але воліє - навчиться. Хто може, але не хоче - зробить все, щоб просто бути та не діяти.