Ніцше дуже багато пише про своєчасну смерть. Він не каже, що треба вмерти якомога швидше, або жити якомога довше. Він лише каже, що всьому свій час, але не треба тягнути свій час, якщо він пройшов, тому що «з беззубого рота важко промовити істину», пише він.

Можна вмерти занадто рано. Не встигнувши повноцінно віддати себе світу, щоб найсильніше вплинути на нього, залишивши спадок та імʼя. Можна вмерти занадто рано і не встигнути зрозуміти себе, та не дати зрозуміти себе цій планеті. Але, не слід вважати, що це означає притримання шляху відсутності ризику до певного віку - це маячня. У пошуках безпеки ви не встигнете прожити жодного справжнього дня.

Пізня смерть є цікавішою нам. Справа не в банальному доходженні своїх днів у ліжку, поглинутим хворобами. Не найгірше в цьому й те, що ваші близькі встигнуть вас зненавидіти, забувши як любили. І не в тому навіть справа, що той, хто колись фонтанував силою та здоровʼям тепер лежить у смердінні та нечистотах. Ні, найгірше тут - втрачена можливість підкреслити - ПРО ЩО було ваше життя. Найгірше - втратити своєчасність та опинитись не тою людиною не в тому місці, втрачаючи блиск своєї молодості та мудрості через милиці та сивину.

Панове, живіть швидко, встигайте все, але коли той самий момент ризику приходить - дивіться йому в очі. Цю темну стихію під назвою «смерть» ми маємо приймати вороже, але з готовністю дійти до логічного кінця. Багато хто каже, що «всі в решті-решт помирають», але чи багато хто дійсно це розуміє?

Memento Mori