Мій мозок не дозволяє мені зробити все швидко
І це, чесно кажучи, трохи дістає ))

Ви ж знаєте… я зараз перебудовую свій спосіб життя: час, роботу, енергію, відповідальності.

Я й раніше робив спроби… І вже не раз мені здавалося, що якщо я все добре розберу, налаштую і запишу в календар, то далі просто почну так жити.
Ага. Зараз 😂

Мозок продовжує жити за старою, звичною схемою. До того моменту, як я зробив один усвідомлений крок, він вже встиг повести мене старими, звичним для нього шляхом.

І я починаю розуміти: очікування швидких змін способу життя - це дуже сильний генератор розчарування.

«З понеділка я все зміню».
«Зараз все налаштую - і все. Життя стане іншим».

Ні ))
Перебудова способу життя - це не одне рішення. Це теж навчання.
А навчання потребує часу. Тому я зараз навіть не намагаюся перебудувати все одразу.
Всі сфери життя, всі види діяльності, всі відповідальності… і все одночасно. Так теж не працює.

Привчати себе до «іншого» потрібно step by step.
Маленькими кроками - маленькими перемогами. Бо саме вони поступово дають відчуття: «О! А я можу по-іншому».

📌 Ви теж помічали, що після рішення «все, з понеділка живу по-новому» ваш мозок чомусь має зовсім інший план?

😂
Що вам найважче змінювати у своєму способі життя?

📍 І тут я подумав ще про одну дуже важливу річ.
Якщо очікування швидкого результату від себе у процесі змін може бути марним і навіть згубним, то тим більше не варто очікувати швидких змін від іншої людини.
Особливо в сімʼї.

Ми ж хочемо, щоб близька людина швидше зрозуміла, змінилася і почала робити інакше?
Типу - «Ну скільки вже можна? Я ж пояснив 100 разів!»

Але людина теж проходить процес. І цей процес має значно більше шансів на розвиток, коли його підливати не тиском і дедлайнами, а безумовною любовʼю та прийняттям.

📌 Чи вмієте ви давати близьким час на зміни? Чи вам теж іноді хочеться: «Ну скільки вже можна?