За життя кияни називали його за спиною багатим скнарою - власне, він і був ним, а причина надзвичайної ощадливості прояснилась лише в заповіті...Михайло Дегтярьов народився 1831 року в родині купців, які тримали залізо-скоб'яну торгівлю на Подолі. Успадкувавши батьківську справу, хлопець проявив фантастичний бізнесовий талант. Він розширив торгівлю, почав скуповувати нерухомість у самому центрі міста і з часом став найбагатшим киянином свого часу. При цьому особисті витрати зводив до мінімуму - навіть за великих грошей жив дуже стримано. Мав дружину, однак не мав дітей.З 30 років Михайло Парфентійович почав займатись благодійністю - став опікуном сирітського дому, потім заснував богадільню для старих і немічних та відкрив будинок для вдів із дітьми, що були в скрутному становищі. Неодноразово Дегтярьов жертвував гроші на різні благодійні заходи: на лікарню для чорноробів, на стипендії для бідних студентів Політехнічного інституту чи Комерційного училища. Однак за життя він не був найщедрішим з-поміж київських меценатів.Справжня щедрість Дегтярьова проявилася у його заповіті. Після своєї смерті в 67 років він залишив Києву колосальну суму - майно на понад 2,5 млн рублів і близько 2 млн грошима та цінними паперами (для розуміння: бюджет цілого міста на рік складав щось біля мільйона). У своєму заповіті Михайло Дегтярьов пояснював причину своєї щедрості. Він зазначав, що все життя збирав гроші для того, щоб допомагати бідним. Головна сума у заповіті Дегтярьова призначалася для облаштування богадільні і притулку для дітей старшого віку. Крім того, заповіт визначав джерело коштів на утримання цих закладів - прибуток від здачі в оренду будинків на Подолі і Хрещатику.Вже через 2 роки після смерті мецената, у 1900 році, на Лук'янівці розпочалося будівництво масштабного благодійного комплексу.Ще через два роки на п'яти гектарах з'явилося 13 будинків. У богадільні знаходило притулок від 300 до 500 людей похилого віку щорічно, а дитячий притулок приймав 100-200 малолітніх у рік. Кожному мешканцеві благодійних закладів видавали білизну і верхній одяг. За бажанням вони могли працювати у майстернях і отримувати додатковий заробіток. Діти у притулку відвідували двокласне училище, де здобували початкову освіту і навички ручної праці. При виході з притулку по досягненні 13 років їм видавали по дві пари білизни й одягу, взуття і невелику суму грошей для першого облаштування у самостійному житті. В 1908 році вулицю, де знаходився благодійний комплекс, було перейменовано на Дегтярівську.А в листопаді 2021 року у Києві на фасаді Національної Філармонії України встановлено мініскульптуру проєкту «Шукай» «Михайло Дегтярьов», адже купець став головним меценатом спорудження цієї будівлі. Джерела: проєкт "Шукай", "Таємничий Архів".