Станковий кулемет

З Сергієм Кнєзєвим у нас довга історія стосунків. Почалась вона теж на війні в кінці січня 2015 року. Ми тоді приїхали в Дебальцеве. Ми не знали, що ще два тижні воно буде наше, а потім уже ні. Місто було в оточенні на градусів так 240. І дорога до нього була наша, а от по обидвох боках від дороги були вже ДНР-ЛНР-росіяни. Захоплювали місто потім теж росіяни - і регуляні - памʼятаєте всі спаленого бурята, і найманці з вагнера. Але в кінці січня 2015 ми ще в місто заїхали. В деяких районах - як от 8 березня це була міні картина березневого Маріуполя. Їжа на вогні в дворі, життя в підвалах, все горить. На той момент ніякої місцевої влади в місті не можливо було знайти, головного поліцейського міста вбили, у відділок влучили, мер втік, люди самі на сам з собою - злі і агресивні, навіть намагались з мене бронік стягнути. Ну але воно не дивно, звʼязку нема, морок і жесть. І тут я зустріла Князєва - заступника начальника донецької поліції - Князєва. Так ми і познайомились. Потім було Закарпаття, куди його перекинули вже начальником закарпатської обласної поліції після випадку з Правим сектором і стріляниною, потім в рівненську область - після чергової розборки бурштинокопачів, потім він став головою Нацполу, зокрема на нього припала і історія з розслідуванням вбивства Шеремета. Тоді в нас стосунки погіршились, чи то стали холодні). Втім ми з Дімою Реплянчуком взяли в нього тоді інтервʼю, яке нам всім не сподобалось) що, мабуть, добрий знак. Потім Князєв звільнився, але лишався радником Авакова. А з 24 лютого він допомагав координувати оборону Києва. А в квітні написав, що йде в ЗСУ. От в Бахмуті ми з ним і зустрілись