«ГРУЗИНСЬКИЙ СЦЕНАРІЙ» ТА СОЦІАЛЬНИЙ ІНЬ-ЯН КОРУПЦІЇ

На «Українській правді» вийшла моя нова колонка про Грузію, реформи Міхеіла Саакашвілі та соціальний Інь-Ян корупції.

Саакашвілі зробив багато з того, про що Україна досі мріє: радикально скоротив побутову корупцію, розігнав стару дорожню поліцію, перебудував державні сервіси. Результати були настільки переконливими, що Грузія стала міжнародною вітриною пострадянських реформ.

Але минуло два десятиліття – і сама Грузія опинилася зовсім в іншій точці.

Тому мене цікавить не лише те, як провести успішні реформи, а значно складніше питання: чому успішні реформи можуть виявитися незворотними – або, навпаки, чому суспільство з часом здатне відкотитися назад?

Одна з головних тез колонки:
суб'єктність реформатора може певний час компенсувати дефіцит суб'єктності системи – але не може назавжди її замінити. Позичена суб'єктність залишається позиченою.

Можна змінити людей, стимули й процедури. Можна створити нову поліцію, незалежні інституції та сучасні державні сервіси. Але значно важче змінити систему відносин між владою, законом і громадянином – перейти від культури приватного винятку до культури спільного правила.

Саме тому «грузинський сценарій», можливо, починається значно раніше, ніж до влади приходять сили, які розвертають країну в інший бік.

І саме тому грузинський досвід для мене – передусім розмова про Україну.

Буду вдячний, якщо прочитаєте за посиланням і поділитеся своїми думками в коментарях.

https://www.pravda.com.ua/columns/2026/09/20/8054190/index.amp