До 28 серпня я не отримав навіть підтвердження отримання матеріалів, тому направив повторного листа.

Того ж дня мені відповіли, що моє звернення направлено до відділу зв’язків з медіа та громадськістю – пресслужби.

Після цього минуло майже три тижні.

Жодної відповіді по суті на передані документи я не отримав.

Тому сьогодні, 17 вересня, я направив уже формальне звернення безпосередньо до Редакційної ради Суспільного з проханням оцінити, чи відповідає такий підхід вимогам Редакційного статуту Суспільного щодо точності, повноти, перевірки інформації та роботи із зацікавленими джерелами.

Я хочу особливо наголосити на одному.

Я маю велику повагу до Суспільного.

Саме тому ця історія для мене принципова.

Я не хочу перетворювати її на персональний конфлікт із журналісткою чи редакцією. Я цілком допускаю, що ми маємо справу з помилкою, недостатньо дослідженим контекстом або невдалою редакційною оцінкою. І я щиро сподіваюся, що Суспільне саме професійно розбереться в цій ситуації.

Але проблема, яку ця історія оголила, значно ширша за один репортаж і навіть значно ширша за ІСККОН.

Після завершення цієї війни дуже багато людей та інституцій розповідатимуть, що вони завжди були на боці України.

І цей процес переписування власної історії, схоже, починається вже зараз.

Тому для мене важливо зберігати не лише те, що люди говорять у 2026 році, а й те, що вони говорили 25 лютого 2022-го, у березні 2022-го, у 2023-му, у 2024-му.

Хто казав: «це не наша війна».

Хто пояснював, що «ми не коментуємо політичні події».

Хто прирівнював агресора до жертви.

Хто підтримував українських військовослужбовців-вайшнавів, а хто дистанціювався від них.

Хто зберігав духовні та організаційні зв’язки з російським середовищем.

І коли саме почала змінюватися публічна позиція.

Це не означає, що людина чи організація не має права змінити свою позицію. Має.

Але зміна позиції – це одне.

А створення враження, ніби попередньої позиції ніколи не існувало, – зовсім інше.

Саме тому я починаю поступово вводити зібрані за ці роки матеріали у відкритий публічний простір.

Не для війни із Суспільним.

Не для війни з релігійною організацією.

А тому, що українське суспільство має право знати не лише сьогоднішню версію позиції публічних інституцій, а й документовану історію того, як ця позиція формувалася і змінювалася після 24 лютого 2022 року.

І документи мають дуже хорошу властивість.

Вони пам’ятають те, що людям іноді стає зручно забувати.