Інвестиції, як соняшник: ростуть лише там, де світло. Львів завжди був воротами до Європи. А минулого тижня він став майданчиком для відвертої розмови про головне — як залучити міжнародних інвесторів у сферу нерухомості. Днями взяла участь у LVIV INVEST FORUM у дискусії про інвестиції, прозорість та відновлення України. Коли бізнес питають, що заважає інвестувати в Україну, відповідь зазвичай дуже конкретна. Так, перелік проблем можна розтягнути на кілька сторінок, але найчастіше все зводиться до трьох «камінців у черевику»:🔹 Безпека. Ракети і тривоги не найкраща реклама для капіталу.

🔹 Корупція і непрозорість. Інвестиції, як фінансові ринки, ростуть лише там, де є світло й прозорість.

🔹 Слабкі інституції. Інвестор хоче бачити правила, натомість потрапляє на спринт по мінному полю. Пригадуєте, як Rheinmetall скаржився на нашу бюрократію? Це лише один із сотень кейсів. І ось тут ми підходимо до питання, яке інвестори називають своїм головним болем — дозвільні процедури. Якщо безпеку ще можна пояснити війною, а інституції — довгим процесом реформ, то хаос у дозволах виглядає як сигнал «країна не готова». Для інвестора час завжди дорівнює грошам, а довгі паузи у глобальній конкуренції прирівнюються до автоматичної поразки. Поділюся історією. Компанія з міжнародними інвестиціями готова будувати в одній з областей, це великий R&D центр для сотень українських інженерів. Ділянка є, інвестиції є, воля є. А замість зеленого світла — три відмови у «містобудах». Погодьтеся: це як запрошувати гостя до хати й тримати його на порозі. Лише завдяки військовій адміністрації, до якої ми мусили звернутися за допомогою, вдалося вирішити питання. І це у той час, коли за логікою речей, на зустріч інвесторам мала б піти місцева влада. На жаль, такі історії непоодинокі. І це ще один доказ, що з одного боку ми цифровізуємо й спрощуємо, а з іншого - місцеві «монополії на дозволи» здатні зупинити будь-який проєкт. Саме тому я завжди наголошую: поки ми не зламаємо цю систему, доброчесний інвестор почуватиметься тут так само беззахисно, як і наш український бізнес. Але поруч із викликами є й сильні сторони. Наприклад, 90% будматеріалів ми можемо виробляти самі. Та матеріали — це лише половина. Друга половина — люди. Відновлення це не тільки цегла і бетон. Це відновлення справедливості, правил, довіри. Європа обговорює 200 млрд євро із заморожених російських активів для України. І питання лише одне: чи створимо ми такі правила, щоб ці гроші працювали на розвиток, а не застрягли в болоті старих схем. Якщо говорити про перспективу, то найбільший потенціал у найближчі роки матимуть три сектори:1️⃣ послуги та агропереробка;2️⃣ транспорт і логістика;3️⃣ будівництво та нерухомість. Один інвестор якось сказав мені: «Бізнес не боїться ризиків. Бізнес боїться хаосу». І саме хаос ми маємо прибрати. LVIV INVEST FORUM підтвердив: інвесторів не переконують красиві слова. Їх утримують чесні правила. Якщо ми хочемо, щоб після війни Україна відродилася швидше, ніж будь-хто очікує, то наводити лад потрібно вже зараз.