Труба, яка хоче всіх перемогти.Історичний центр міста. Площа Ринок, 37. Пам’ятка архітектури національного значення. Частина світової спадщини ЮНЕСКО. Двір Ґросварієвської кам’яниці, де століттями мешканці споглядали на дзвіницю Вірменського собору та силуети середньовічного Львова. Так було за німців, австрійців, поляків, в радянську добу. Усі приходили і йшли.А кам’яниця залишалася.Аж поки не прийшла ВОНА.Вентиляційна труба.Як сталева змія, що повилася історичним фасадом, нависла над головами мешканців і затягнула в петлю закон, пам’ять і здоровий глузд.Спершу зруйнували флігель XVII століття. Потім поставили безлику коробку, аби розширити приватизовані площі. А далі встановили вентиляційну шахту діаметром 70 см, яка повзла попід вікнами мешканців, принижуючи їх так само, як і ціле місто. Без дозволів. Без погоджень. Без проєктів. Від цієї труби до кабінету міського голови якихось 60 метрів.Але, здається, це та відстань, яку не здолати ні закону, ні совісті.Я звернулась до Мінкульту, Львівської ОВА, міської ради, поліції.Всі дружно відповіли: незаконно.І всі так само дружно нічого не зробили.Пів року минуло. Труба стоїть.Стоїть, наче пам’ятник байдужості.Труба, яка може перемогти ЮНЕСКО.Труба, яка плює на закони України.Труба, яка помножила на нуль здоровий глузд.Але справа не в трубі. Справа в тому, що хтось вирішив, що в самому серці Львова можна нівелювати історію, закони і права громади. А відповідальні органи тихо відвертають погляд, знизуючи плечима, кажуть: «Ну подумаєш… якась труба…»Це не історія про двір.Це історія про країну, яка щодня воює за своє майбутнє, але вперто не здатна захистити навіть своє минуле.Бо якщо можна тут, то можна скрізь.Бо якщо у Львові може перемогти труба, хто завтра переможе у твоєму місті?