Три роки тому, 5 березня 2022-го, тисячі людей вийшли на площу Свободи в Херсоні. Проти армії, яка мріяла про покірність. Але херсонці – інші. Ті дні врізалися в мою пам’ять майже погодинно.

📞 Дзвінки.

🔹 “Затримали, ми не знаємо де…”🔹 “У полоні…”🔹 “Йдемо на мітинг, хай бачать, що ми не боїмося!”Згадую, як Нісар Ахмад, Юрій Соболевський, активісти ЗеМолодіжка Херсонщина діставали українські прапори в уже окупованій будівлі Херсонської ОДА, за що можна було потрапити в катівню або навіть загинути. Але їх це не зупиняло. Пам’ятаю тишу в телефоні, коли зв’язок обривався, і страх, що це назавжди. Пам’ятаю героїв, які не мали зброї, але мали незламну волю.

📍 Потім було звільнення – шалене, емоційне, вистраждане. Але війна не закінчилася. Сьогодні Херсон знову на передовій. Росіяни нищать його ракетами, б’ють по житлових районах, вбивають цивільних. Сьогодні місто – фактично лінія фронту. Ворог, який не знає честі й гідності, може лише мститися тим, кого не зміг підкорити. Але знаєте, що не змінилося?

💙💛 Херсон залишається непохитним. Як і три роки тому, він тримається. Як і три роки тому, його люди борються. Як і три роки тому, Херсон – Україна. Так було. Є. Буде. Слава тим, хто чинив спротив! Слава тим, хто боровся і бореться! Слава Україні! 🇺🇦