- Я вам, ..ляді, скільки разів казав, що ми маємо працювати над сервісом!

- Чого ти на них так кричиш?

- Та на них поки не гаркнеш нічого не роблять!

Уявіть ситуацію.

— Чому задача досі не виконана?
— У нас там проблема…
— Мені не потрібні проблеми. Мені потрібен результат! Щоб до вечора було зроблено!

І всі заворушилися. Щось знайшли, з кимось домовилися, до вечора принесли.

Може, трохи криве. Може, іншу задачу заради цього кинули. Але ж зробили!

Який висновок напрошується у керівника?

Можуть, коли хочуть. Просто треба нормально натиснути.

Наступного разу він уже не витрачає час на розмови. Навіщо слухати відмазки, якщо є перевірений метод?

«Я сказав — ви зробили».

Логічно ж)

Але є нюанс.

Що саме допомогло виконати задачу?

З’явився зрозумілий пріоритет?
Інший керівник нарешті погодив рішення?
Люди залишилися після роботи?
Чи просто прибрали з результату все, чого шеф одразу не помітить?

Цього ми вже не з’ясовуємо. У нас є пояснення: без прочухана вони не працюють.

з боку підлеглого все інакше.

Якщо на будь-яку проблему він отримує «мене це не цікавить», то навіщо йому наступного разу про неї розповідати?

Скажуть: «Так, зробимо».

А далі будуть викручуватися. Може, встигнуть. Може, пронесе. Може, шеф до вечора придумає щось важливіше.

Керівник при цьому задоволений: нарешті перестали сперечатися та почали працювати.

А потім щиро дивується:

«Ви ж бачили, що не встигаєте! Чого мовчали?!»

Ну от навіть не знаю. Мабуть, сором’язливі.

Вимагати виконання — частина роботи керівника. І розбиратися, чому задача стоїть, — теж його робота. Навіть коли причина справді в тому, що хтось забив.

Але якщо я кожного разу закінчую розбір на «треба сильніше натиснути», то наступного разу мені знову доведеться тиснути.

Тому питання в першу чергу до себе:

Коли я кажу «без мене вони не працюють», що саме я роблю такого, що в моїй команді працюють тільки після прочухана?