RomPonomarenko

Вчора стало відомо про слова Трампа Зеленському, що «Україна має перейти в наступ, щоб змінити перебіг війни». Що варто зазначити з цього приводу.Трампа можна зрозуміти. На результати цього наступу йому байдуже, бо в будь-якому випадку він буде в плюсі. Якщо наступ буде успішний, то Трамп подасть це суто як свою заслугу (щось на кшталт: «завдяки моєму втручанню і дивовижній американській допомозі український наступ досяг видатних успіхів»), і буде тиснути на Путіна щодо швидшого закінчення війни. А якщо невдалий, то буде апелювати цим щодо скорочення допомоги, мовляв, «який сенс їм далі допомагати, вони все одно ні на що нездатні», і тиснути на Зеленського щодо заключення миру, читай капітуляції.Для нас же ситуація відверто складна. Всім очевидно, що війну з таким ворогом, як Росія, суцільним перебуванням в обороні не виграти. Ще і в такій обороні, яка повільно, але постійно потроху відкочується. Тому наступ є очевидним рішенням щодо розгрому російських військ, іншого сценарію просто немає.Утім, «є нюанс». Наступати прийдеться на глибокоешелоновану оборону противника, який кількісно і технологічно домінує в повітрі, має більше солдатів і боєприпасів. Тому для такого наступу потрібна ретельна підготовка і ресурси. Поповнення виділених для цього бригад (як ті, які йдуть прямо в наступ, так і ті, які будуть в резерві) вишколеним особовим складом, яке пройшло відповідні злагодження на всіх рівнях, від відділення до батальйону. Повноцінне забезпечення озброєнням, боєприпасами, засобами зв’язку і радіоелектронної боротьби. І головне, основою успіху має бути сучасне управління та організація всіх процесів, планування, зв'язок і, як наслідок, координація дій військ. Без всього цього навіть немає сенсу щось розпочинати, бо тоді наступ буде йти за сценарієм літнього контрнаступу 2023 року, з відповідними результатами. Які, враховуючи нинішню конфігурацію війни, будуть катастрофічними.І головне. Курська операція показала, що ЗСУ можуть непогано наступати, але втримати захоплене в тривалих подальших боях, в умовах відсутності якоїсь дієвої стратегії, і кількісного домінування противника, неспроможні. В такій війні як наша, наступ має бути вирішальним козирем, успіх якого створить нам позицію сили, і змусить ворога піти на перемовини. Ну або закладе підвалини для краху фронту російської армії і, як наслідок, путінського режиму. Бо просто йти в наступ заради наступу немає сенсу. Навіть якщо він і буде успішним в плані звільнення кількох десятків кілометрів території, але не надасть нам рішучих переваг, і не сформує умов, то толку від того буде не багато. Бо через кілька місяців противник поступово забере назад все відвойоване.

Україна запустила програму «Test in Ukraine». За нею іноземні компанії з виробництва зброї можуть надсилати свої зразки в Україну, проводити дистанційне навчання поводженню з нею та отримувати зворотній зв'язок від українських військових після випробування цієї зброю в бою. Пріоритет буде надаватися системам ППО, для протидії БПЛА і КАБам.Сама ідея випробування зброї в чужій війні не нова. І зазвичай воно супроводжується скеруванням або напряму військових контингентів, або груп військових і технічних випробувачів і фахівців. Хрестоматійний приклад – це Громадянська війна в Іспанії, в якій Німеччина, Італія та СРСР напряму випробували свої новітні озброєння і тактичні схеми. Відповідно, скеровуючи в Іспанію чималі військові контингенти.Проте в нашому випадку унікальним є те, що випробувати зброю будуть не іноземні військові чи інженери, а саме ми. І постачальником зразків можуть бути невеликі приватні підприємства, зі свіжими і оригінальними розробками, які, однак, не мають лобі, щоб просунути свої проекти в своїх країнах. Бо крупні західні оборонні концерни нічим особливим порадувати не можуть. Недарма США зацікавились купівлею українських дронів, бо американські технології значно відстають від російських та китайських (хто б міг подумати про це ще кілька років тому).

В інтерв’ю The Times Єрмак заявив, що за допомогою вторинних санкцій Трамп може завершити війну в Україні до кінця цього року. Тут варто зазначити, що давати будь-які часові прогнози в нинішніх умовах – абсолютно некоректно. Бо воєнні, геополітичні і економічні умови постійно змінюються. І важко визначити, яка з цих змін стане рішучою. Самі знаєте, що цих «два-три тижні» і «до кінця року» за цю війну було вже занадто багато. І буде ще.Сподівання на «всесильні санкції» теж достатньо сумнівні. Наша уява малює потужні заходи, які миттєво обвалять економіку РФ та її міжнародних партнерів. Подібні сценарії дійсно прописані. Проте, по-перше Трамп явно не горить бажанням їх вводити. Бо більше його цікавить, запровадження торгових мит проти ЄС у розмірі 30%, яке очікується 1 серпня. По-друге, навіть якщо США введуть якісь додаткові санкції проти РФ, то далеко не факт, що вони будуть дійсно потужні, а не для замилювання очей. І по-трете, конфісковувати російські активи і передавати їх Україні за для оплати американських озброєнь Трамп також зараз не збирається.Тому головне джерело нашої перемоги над РФ лежить суто у воєнній площині. Все інше – допоміжне. Бо як би не намагалися обвалити економіку РФ, але якщо їхня армія продовжує наступати, то ініціатива буде за ворогом. І навпаки, воєнні поразки спровокують деструктивні процеси в середині РФ, і тим створять умови не просто для припинення війни і хиткого перемир’я, а для стабільного миру.

На жаль, очікувані проукраїнські заяви і рішення Трампа виявилися ні про що. Жодної серйозної конкретики. Від США нам обіцяли певну кількість систем ППО «Петріот» (у нас пишуть про 17 штук, але в оригіналі звучить по іншому, і точна кількість невизначена). Платити за них будуть країни НАТО. Тут відразу включився Рютте, який заявив, що крім ППО Україна отримає від НАТО ракети і боєприпаси. Проте незрозуміло які саме ракети, бо омріяні Taurus наші німецькі партнери категорично відмовилися нам поставляти, а інші навряд чи на щось вплинуть.І головне – Путін отримав від Трампа 50 днів для свого анонсованого літнього наступу (від 14 липня 50 днів спливають 2 вересня). Якщо за цей час не буде угоди, то Трамп грозиться ввести якісь 100% мита проти РФ та їхніх партнерів. Про конфіскацію російських грошей мова не йшла.Тобто все як я і казав – США самоусуваються від нашої війни. Не без профіту, бо всі поставки нам тепер оплачують їхні партнери по НАТО: «Мільярди доларів військового озброєння буде швидко (!) оплачуватись НАТО й розподілятись на полі бою України» (с) Трамп.

Що конкретно має зробити «колективний Захід» для того, щоб Україна перемогла? Фундаментально змінити свою стратегію та вжити рішучих заходів в кількох сферах:І. Налагодження обоюдної співпраці з Україною в обороні. Обмін інтелектуальною власністю, партнерства, спільне виробництво озброєнь для ЗСУ. Пріоритетні галузі: ракети, боєприпаси, бронетехніка, БПЛА, РЄБ, а також кібербезпека і командно-координаційні системи.Наслідком має стати не лише зменшення залежності України від воєнних поставок Заходу, але і покращення оперативної сумісності ЗСУ з силами НАТО.ІІ. Конфіскація заморожених в ЄС російських активів, сума яких оцінюється приблизно в 300 мільярдів доларів. Ці гроші скерувати на підтримку України в наступних напрямках:1. Українська оборонна промисловість; 2. Закупівля в Європі озброєнь і боєприпасів для ЗСУ (ракети далекої дальності, 155-мм снаряди тощо); 3. Закупівля в США засобів ППО і високоточних боєприпасів; 4. Відновлення та захист критичної інфраструктури, ураженої російськими ракетами.Тобто зробити так, щоб оборона України та відновлення європейського ВПК фінансувалися за рахунок РФ.ІІІ. Санкції та економічні заходи проти РФ та її партнерів:1. Ввести повне ембарго чи принаймні високі мита на російську нафту та газ. 2. Взятися за російські морські перевезення та тіньовий флот; 3. Ускладнити російську зовнішню торгівлю шляхом відключення банків від SWIFT, заборона всіх транзакцій з підсанкційними суб’єктами; 4. Експортний контроль високих технологій: «товари подвійного призначення», авіаційна промисловість, напівпровідники, промислове програмне забезпечення. 5. Санкції на всі російські воєнні підприємства та проти партнерів та контрагентів РФ; 6. Блокування шляхів обходу вже діючих санкцій.В комплексі це обвалить і так вже слабку російську економіку, що неминуче вдарить по російській воєнній машині.IV. Основним економічним партнером РФ є Китай. Тому потрібний тиск в торгівлі, блокування доступу на європейські ринки, що обмежить китайську підтримку Росії.Головне тут те, що економічний і, як наслідок, воєнний крах РФ, вигідний перш за все самій Європі. Це припинить постійні розмови про «війну НАТО з РФ», допоможе європейцям виграти час для нарощування ВПК і покращення оборони, введе Україну в європейську оборонну систему, ліквідує залежність від російських енергоносіїв та простимулює розвиток економіки. Це все настільки очевидно, що іноді дивуєшся, як європейські політики цього не бачать. Хоча, мабуть бачать, просто міркують трохи іншими категоріями.

Головна новина – припинення американських воєнних поставок. Зокрема ми недоотримаємо:• більше 100 ракет Hellfire;• понад 250 високоточних ракетних систем GMLRS;• ракети для Patriot;• ракети класу «земля-повітря» Stinger, класу «повітря-повітря» AIM та гранатометів;• тисячі 155-мм снарядів.Прикрий факт. Проте якщо відкинути неминучі в цій ситуації емоції, то побачимо і раціональне пояснення. На жаль, очевидне, бо ще в жовтні 2022 року я про це писав. Отже сталося те, що рано чи пізно мало статися: запаси озброєнь США поступово вичерпалися. Наявних запасів не вистачає на повноцінне забезпечення як власних потреб армії США, так і їхніх головних союзників (Ізраїль, Тайвань тощо). Проте з усвідомлення цієї проблеми в 2022 році, американці за 2,5 роки Байдена і півроку Трампа так і не спроміглися запустити свій ВПК, наростити виробництво озброєнь і боєприпасів. Тому якщо в Другу світову США були «арсеналом вільного світу», то зараз навіть своїх потреб повноцінно не можуть забезпечити.Наприклад, 155-мм снарядів від США за 3,5 роки повномасштабної війни ми отримали більше 3 мільйонів штук. Проте в місяць в США виробляють лише 30 000 таких снарядів. Ракет для Patriot роблять біля 300 в рік. Ще гірше становище зі Стінгерами, яких нам дали біля 2000 штук. Це при тому, що з 2004 року вони взагалі не виробляються (а для відновлення виробництва немає кваліфікованих інженерних кадрів).Головне питання – чи буде покращення? На мій погляд малоймовірно. Наразі військова машина США зав’язла в великій кількості конфліктів – Україна, Тайвань, Близький Схід. Оскільки ВПК не розгорнули, то одночасно діяти на кілька напрямків банально не можуть. Враховуючи геополітичні інтереси Трампа, думаю, що скоро США остаточно переорієнтуються на азійські фронти протистояння з Китаєм. Тому головним отримувачем їхньої зброї стане Тайвань.Від нашої війни США будуть все більше дистанціюватися. При цьому Україна і далі зможе купувати там деякі озброєння, про що вже встиг заявити Подоляк. Проте тепер головним джерелом озброєнь для ЗСУ має стати власне виробництво і поставки з європейських військових заводів.

Більш безглуздого заголовку, як «Путін хоче захопити Одесу!», варто ще пошукати. Черговий західний оглядач (цього разу Гідеон Рахман з FT) озвучив цінну думку про плани Путіна від якогось європейського бюрократа. Це, навіщось, відразу підхопили в Україні. Хоча з тим же успіхом могли б написати, що Путін хоче цього літа вийти до Ла Маншу.Насправді сутність статті зовсім не в «Одесі», а в тому, що воєнне становище України складне, моральний дух українців потроху падає (цьому сприяє російський повітряний терор), а європейські політики, хоча і зберігають стриманий оптимізм, великих ілюзій щодо воєнних успіхів України вже не мають.При цьому на Заході чомусь вперто ігнорують реальну ціль Путіна – ліквідація української державності. Чомусь там всі впевнені, що Росія «відкусить» шмат території України і на тому заспокоїться. Про те, що Путін буде нищити незалежну Україну чи то через пряму окупацію, чи то через своїх маріонеток в Україні, яких будуть намагатися просунути у владу на перших же виборах після війни, в ЄС досі бояться казати в голос.

Вчора в парламенті Нідерландів президент Зеленський озвучив дані, що з початку війни РФ випустила по Україні 28 743 «Шахеди». З них 2736 (9,5 %) у цьому червні.Ці дані наочно ілюструють нарощення обсягів виробництва російською воєнною промисловістю. За даними ГУР на місяць в РФ виробляють 2700 «Шахедів» і 2500 дронів-імітаторів «Гербера». Сподіватися на те, що промисловість РФ раптом впаде в кризу і зупиниться не варто. Аналітики НАТО вважають, що російська економіка спроможна ще кілька років фінансувати війну, принаймні до 2027 року. А в ГУР повідомляють про намір ворога запустити ще один завод з виробництва «Шахедів».При цьому «Шахеди» постійно удосконалюються – збільшується бойова частина (кажуть, що правило двох стін більше не працює), з’явилась система автоматичного розпізнавання цілей та наведення на теплі об’єкти, навіть якщо GPS або зв’язок заглушено. Більш дієвою стає і тактика їхнього застосування – захід на ціль з великої висоти, масове використання імітаторів, які відволікають на себе ресурси ППО.На фоні такої статистики стають зрозумілими невтішні прогнози, які ми часто чуємо останніми днями, на кшталт, що вже через кілька місяців РФ зможе випускати проти нас від 500 до 700 «Шахедів» на добу. Звісно, не щодня, але кілька разів на місяць такі нальоти цілком реальні.Тому наше ППО чекають найбільші виклики в сучасних війнах. Враховуючи розмір території, яку вона має захистити, велику кількість потенційних цілей для ворога, і наявні у нас озброєння і технічне забезпечення.

Голосу розуму Іран не послухав і атакував американські бази в Катарі, Іраку та Бахрейні. Показово, що зроблено це після перемовин міністра ЗС Ірану Аракчі з Путіним сьогодні у Москві. Останньому дуже вигідна тривала війна на Близькому Сході, яка забере на себе всю увагу США та взвінтить ціни на нафту. При цьому навряд чи РФ буде серйозно допомагати Ірану, бо у Путіна інші задачі – ліквідація української незалежності. Позиції РФ на Близькому Сході підірвані крахом режиму Асада в Сирії, а відновлювати їх зараз немає сил. «Грошей нема, але ви тримайтеся».Тепер США нічого не залишається, як братися за Іран всерйоз. Хоча, в принципі, дії Ірану цілком очевидні. Тамтешніх ісламістів при владі буквально притиснули до стінки. То ж їм нічого не лишається, крім як махати шаблями, викрикувати гасла і атакувати. Навряд чи все це їм допоможе. На мою думку все це початок остаточного відліку долі КВІР, бо те що США, Ізраїль та їхні союзники його знищать сумнівів немає. Питання тільки як довго це буде тривати, скільки ресурсів коштуватиме, і на які кроки сторони будуть готові піти для досягнення рішучої перемоги.

Після дуже драйвового початку, операція Ізраїлю проти Ірану явно затягується. Бо до цілі зупинити ядерну програму Ірану, додалася ще одна – змінити політичний режим. Здійснити це намагаються через спроби знищення іранського духовного лідера аятоли Хаменеї та послаблення КВІР, щоб позбавити цю організацію привілейованого становища. Певною мірою це унікальна операція, бо зазвичай для зміни політичного режиму необхідне сухопутне вторгнення, яке у даному випадку неможливе. Тому війна відбувається дистанційно. Ключові моменти, на які варто звернути увагу:1. Альтернативної сили, яка має прийти до влади в Ірані, ніким не представлено. Ризикну передбачити, що її взагалі нема. Бо перший, хто приходить на думку, син колишнього шаха, немає в нинішньому Ірані жодного авторитету. Тому реставрація монархії виглядає дуже сумнівно.2. Очевидний намір полягає в тому, що після знищення чи втечі аятоли і послаблення КВІР, владу в країні перехопить нинішній поміркований президент, який би спирався на армію (яка кількісно більше за КВІР, але по статусу перебуває нижче). На папері виглядає непогано, проте в реальності сценарій малоймовірний в плані досягнення стабільного результату. КВІР в Ірані – це держава в державі, яка впливає майже на все, і об’єднує в своїх лавах біля 190 000 осіб. Це силовики різного виду, від звичайних солдатів-вартових, до спецназівців з «Кудс». Втрачати свій елітний статус і преференції їм, звісно, не хочеться. Та і взагалі, ніколи в історії подібні структури не поступалися владою добровільно. Тому в випадку спроби відсунути їх неминучим наслідком стане хаос і внутрішня нестабільність, яка невідомо у що може вилитися. Нагадаю, що схожа нестабільність у сусідньому Іраку трохи більше 10 років тому «подарувала» світу ІДІЛ, з усіма наслідками.3. Каральна система сама продукує нові кадри для себе. Вчора аятола назвав імена трьох потенційних наступників, на випадок своєї смерті. Вражаючі кадрові втрати КВІР на початку цієї війни були б фатальними у випадку швидкого перевороту. Проте в тривалому конфлікті це просто супутні втрати, не більше. На заміну загиблим приходять нові люди. Такі ж амбітні, жорстокі і фанатичні. Тому наразі режим зберігає контроль над країною.4. Іран щодня відповідає Ізраїлю ракетними обстрілами. Здебільшого вони б’ють по житловим кварталам, а не по воєнним цілям. Утім це дозволяє іранській пропаганді створювати сприятливу медійну картинку своєї боротьби.5. Підсумовуючи все вищесказане, зовсім не дивують слова начальника Генштабу Цахалу Еяля Заміра, що Ізраїлю слід готуватися до «продовженої кампанії» проти Ірану. Проте будь-яка війна в довгу містить непередбачувані наслідки для всіх її учасників.