RomPonomarenko

Свіжий рекрутинговий ролик від Міністерства війни США. З одного боку вийшло непогано. З іншого, коли на це дивишся, то розумієш, що їхня армія досі живе застарілими категоріями. Все, що ми тут бачимо, було актуальним у кінці 2000-х (в стилістиці яких і зроблений ролик). Проте в сучасній війні все це безнадійно застаріло. Не розуміти це – злочин проти власної армії. Бо, як влучно казав Дагмер Щербатий «Деякі прямо-таки народжуються, щоб їх убили».Загалом, ми бачимо глибоку кризу американської воєнної стратегії. Пентагон оперує старими поняттями й категоріями. Найкращий приклад – це війна з Іраном, яку можна охарактеризувати лише як epic fail. Аналітик Брайс Гоффман писав у своїй чудовій книзі «Червона команда», що однією з основних категорій, на яку спиралися при плануванні вторгнення в Ірак в 2003 році, був пошук відповіді на шокуюче питання: «Як Ірак може перемогти?». Проте нинішні американські стратеги таким не заморочуються.З Іраном США намагаються (чи намагалися, бо зранку Трампу анонсував черговий «пісділ») воювати за правилам 25-річної давнини. Тоді б це спрацювало. Проте сьогодні конфігурація війни зовсім інша. Іран американські правила не приймає. Навпаки, успішно нав’язує свою гру. До цього американці не готові й банально не знають, що робити та як на все це реагувати. І в військовому плані вперто продовжують робити те, що й робили, хоча це не дає жодної користі. Добре, що хоч відмовилися від анонсованої наземної операції на острові Харк, а то ми б побачили ще епічний провал на землі.Ну й для душі – мій улюблений мотиваційний ролик КМП США, знято десь на початку 2010-х. Так вже все, на жаль, не працює.

Таке враження, що автори «реформи» війська свідомо викладають інформацію дозовано, дивлячись на реакцію. Якщо негативна, то підкидають плюшок. Як от вчора, коли повідомили про додаткові терміни відстрочки від мобілізації для тих, хто служить з 2014 і з 2022 року. Показово, що про них змовчали у першій версії.По факту виглядає навіть привабливо. Наприклад, якщо вояк з 2022 року нині підпише такий контракт, то при звільненні в 2028 році буде мати відстрочку від мобілізації до років. Утім особливо це нічого не змінює. Бо знову ж таки, щось змістовне планувати в житті не можна, оскільки дамоклів меч повторної мобілізації буде постійно над головою. А людина яка реально відвоювала шість років, більше вже того не захоче.Краще б просто прямо сказали: панове, Україна в небезпеці, тому служити будете вічно, як у «Нічному дозорі». Проте, заради справедливості тоді буде потрібно перевести країну на воєнні рейки, покарати корупціонерів, прибрати штучні бронювання тощо. Цього наша влада вперто робите не хоче і не буде. Тому маємо те, що маємо.І, до речі, щодо «вигорівших ветеранів». У військовій історії багато зафіксовано випадків, коли ветерани через певний час починають воювати менш ефективно, ніж раніше. Найпоказовіший приклад – це британська 8-ма армія в Другу світову. В 1941-1942 роках вона нарешті розбила німецькі війська в Північній Африці, а в 1943 році разом з американцями повністю очистила Північну Африку від німців та італійців. Проте війна тривала. Далі цих загартованих у боях ветеранів чекали ще два роки бойових дій в Італії та Північно-Західній Європі.З 1943 року британське командування постійно зіштовхувалося з тим, що підрозділи «ветеранської 8-ї армії» діють менш ефективно, ніж нові. Вони не дезертирували і не відмовлялися, але коли командування кидало ці полки у бій, то ті не демонстрували особливого завзяття, рішучості чи натиску. Навпаки, діяли обережно, зберігаючи особовий склад і за можливості ігнорували місії, які могли обернутися важкими втратами.Пояснити це дуже легко – в певний момент будь-який досвідчений воїн розуміє, що по-перше, його запас везіння небезкінечний, а по-друге, у нього з’являється впевненість, що він вже й так багато зробив, і що тепер треба себе поберегти. «Дорогу молодим», так би мовити. І це середина ХХ століття, коли людей виховували на ідеалах героїзму і войвничості. Зараз же суспільство зовсім інше.Звісно, з цього є певні виключення, але загальна тенденція більш ніж зрозуміла.

Проект озвученої вчора «реформи» в армії явно писали професійні активісти, які мало уявляють собі реалії нинішнього війська. Ми отримали традиційний набір гучних гасел («справедливість», «гідність», «терміни служби» тощо), які нічого конструктивного під собою не містять. Ніхто не замислюється, чому у нас кількість СОУ постійно озвучується в межах 1 – 1,3 мільйони, але воювати нема кому.2/3 нинішніх військових мріють лише про одне – демобілізуватися і більше ніколи в армію не ходити. Проте цього «реформа» не передбачає. По закінченню терміну контракту вояка чекає «відстрочка від мобілізації на шість місяців» (декому обіцяють і більший термін). По закінченню відстрочки – або знову в рекрут-центр, або, найшвидше, бусік підгонять прямо під будинок. Я вже мовчу про те, що всі попередні заслуги обнуляються, і новий контракт треба заключати наново, з нуля.На жаль, це так не працює. Приміром, після закінчення контракту вояк «демобілізувався». Що йому робити на цивілі 6-9 місяців? На роботу влаштовуватися нема сенсу, як і починати свою справу. За кордон не поїдеш. Залишається витрачати зароблені на бойових гроші та знімати стрес усіма можливими засобами. Така собі перспектива.По-друге, гроші скінчились за кілька місяців, прийшла пора вертатися у військо. Звісно, бажано у свій рідний підрозділ. Проте за час відсутності посада, яку займав перед звільненням вже зайнята іншим. Командир змінився, а більшість знайомих-друзів пішли на підвищення, перевелися, поранені чи загинули. Проте й це не головне. Ключове те, що за час відсутності попередні навички і вміння цього воїна вже стали неактуальними. Війна зараз змінюється надто швидко. І вояку прийдеться наново до всього адаптуватися і вчитися. З новими людьми, а не з тими, кого він знав раніше. В комплексі, моральний дух цього вояка при поверненні не важко уявити.Тому «реформа» військовим не зайде. Проте вона на них і не розрахована. Її мета подвійна.Перша – це підвищити кількість піхоти, що стимулюється чималими виплатами за бойові завдання. В 2022 році це дало б вражаючий результат. Зараз не буде жодного. Бо суспільство змінилося, як і якість середньостатистичного рекрута. А ветерани виснажені морально і фізично, тому бажання «двіжувати» у них вже нема. До того ж, згідно «реформи» варто лише піхотинцю поїхати на навчання, отримати поранення чи іншим шляхом покинути ЗБД, то прийдеться йому виживати за 20к. Ставлення до нього виключно як до розхідника: поки ходиш в штурми маєш плюшки, а коли не ходиш, то й піняй на себе.Друга – після закінчення війни треба буде втримати людей в армії, на рівні анонсованих 800 000. Зробити це можна лише через строкові контракти. Бо мобіків прийдеться звільняти після скасування воєнного стану.З плюсів – деяке підвищення зарплат в тилу та управлінню.В цілому, все у стилі Річі Гекко який в процесі побиття барного зазивали ногами цікавився: «Привіт! Як в тебе справи? Насолоджуєшся? Сподіваюся, що так!». Тому як і попередній активістський проект «контракти 18-24», цей теж завершиться пшиком.

Вчора Зеленський, Макрон, Стармер та Мерц у Лондоні в черговий раз узгодили умови закінчення війни. В принципі, нічого нового:• Завершення бойових дій.• Фронт зупиняється на нинішній лінії зіткнення і від неї починаються переговори.• Гарантії безпеки для України, у тому числі розгортання багатонаціональних сил після початку припинення вогню.• Російські активи будуть заморожені до припинення війни і виплати репарацій Україні.• Будь-які домовленості повинні забезпечувати захист інтересів європейської безпеки.Як говорила Дейзі Домерг: «Що я можу сказати з приводу маячні Джона Рута? Він абсолютно правий!» (с). Ось так і тут. Зрозуміло, що РФ ці вимоги навіть обговорювати не буде. І всі це розуміють. Проте озвучення в черговий раз беззмістовних меседжів, формально демонструє єдність «Україна – Європа». Звісно, з оглядкою на те, що європейцям вигідна подальша війна в Україні, хоча самі вони будуть далі її уникати.РФ станом на зараз теж не збирається домовлятися і припиняти агресію. Бо попри нальоти на Петербург, бензинову кризу, повільні темпи наступу і нестачу солдатів, продовжує зберігати ініціативу на фронті. Зараз у нас унікальне поєднання війни майбутнього (ефективне управління, сучасний зв'язок, дрони, технології, ШІ, зменшення кількості солдат на ЛБЗ) з війною минулого (бюрократія, перевага в силах, піхотні штурми, прапор над захопленим селом, стаціонарна артилерія тощо). І лише завдяки цьому росіяни продовжують наступати, нехай і повільно.Проте Україна наразі дуже близька до того, щоб повністю обрубати російську спроможність реалізовувати прийняті рішення на фронті. І цим повністю обнулити її наступальні можливості, попри чисельну перевагу ворога.Тому завершення війни в близькій перспективі навіть не проглядається. Про що в черговий раз і натякнули Зеленський та його європейські партнери.

Вчора президент озвучив низку цікавих меседжів, які варто прокоментувати:«Кожного місяця росія може здійснювати декілька масштабних масованих атак на додачу до постійного ракетного терору, який вони вже здійснюють». А нижче додав, що Росія щомісяця виробляє близько 120 балістичних ракет.Це в принципі й так зрозуміло. Повітряний терор зараз є частиною стратегії РФ, і немає жодних передумов, щоб росіяни відмовилися від нього. Протидіяти їм ми не можемо, через брак засобів ППО і постійне удосконалення технічної частки російського дроново-ракетного озброєного. Відповідно, наше суспільство має бути готовим до руйнації низки українських міст. В телемарафоні можна починати крутити німецьке гасло часів Другої світової: «Вони можуть зруйнувати наші дома, але наш дух – ніколи!». «російські втрати – 30–35 тисяч військових щомісяця. З них близько 63% – убиті, ще 37% – тяжкопоранені».Коли в січні Федоров заходив на посаду міністра оборони, він озвучив стратегічну ціль – вбивати 50 000 росіян щомісяця. Наразі бачимо, що за чотири місяці його перебування на посаді до цього показника навіть не наблизилися – по 30 000 росіян ми щомісяця мінусували й до Федорова. Від себе скажу, що ця кількість й так непогана – у противника наразі є певні проблеми з комплектацією бойових частин, що впливає на ворожі терміни просування. «завдяки нашим ударам, рф стикається з очевидним дефіцитом пального на тимчасово окупованих територіях і в частині центральної Росії, а також із серйозними порушеннями у своїй логістиці».Це красиво і піднімає моральний дух в тилу, але дивиться пункт 1.

Сибіга заявив, що «Настав вирішальний етап у війні, рф більше не має важливої переваги над Україною у людському ресурсі».Взагалі, наразі на фронті маємо ситуацію, коли жодна зі сторін не має ресурсів для рішучого наступу. Та й війна зараз така, що «рішучі наступи» апріорі неможливі. ЛБЗ густо промінована з обох боків, а обидві сторони мають достатньо дронів, щоб дистанційно рознести будь-яке угрупування ще на підходах. Сюди ж додається істотна російська перевага в артилерії.Тому й залишається ЗСУ вести локальні пошуково-ударні дії невеликими загонами. А росіянам – атакувати невеликими групами на швидкому транспорті на кшталт самокатів, в сподіванні швидко проскочити «кіллзону» і закріпитися. Тактика просочування у росіян також залишається, але через зменшення кількості особового складу застосовують її вже не так масштабно.Ключове питання, що далі? В нинішньому форматі війна може тривати роками – обидві сторони продовжать стікати кров’ю без істотних результатів на полі бою. При цьому у РФ залишається вагомий важель – оголошення мобілізації, проте невідомо, чи натисне на нього російське керівництво. Тоді ж як в Україні мобілізація як явище, яке має повноцінно забезпечувати СОУ надійним поповненням, повністю провалена і відновленню вже не підлягає.Багато в чому нинішня ситуація нагадує завершальний етап Першої світової, коли доля країн вирішувалася на їхньому внутрішньому фронті, а не на зовнішньому.

«’Тобі також сподобалося? Агов, що там? Ти все чув?” - відкидає відрізане вухо в бік» (с).Мабуть, саме цією сценою зі «Скажених псів» надихалися автори проектів нових контрактів для війська. Не здивуюся, якщо на фоні у них ще ця пісня грала.Бо те, що зараз злили в ЗМІ – це відверте знущання над військовими, особливо над тими, які вже давно служать.Коли президент кілька тижнів тому анонсував зміни в комплектації армії, контрактах тощо, то 90% військових почули в його промові лише одну фразу: що скоро буде демобілізація тих, хто вже давно служить. Десь фоном ще прозвучало «встановлення чітких термінів служби».Натомість з того, що просочилося в ЗМІ, стає очевидним, що ніякої демобілізації не буде в принципі. Ба більше, військова служба в Україні відтепер буде пожиттєво. Бо чітких термінів служби нема в принципі. Є контракт мінімум на 2 роки, по закінченню якого настає відстрочка від мобілізації згідно термінів, які військовий провів на нулі. Якщо посада чи здоров’я не дозволяють бути на передовій, то відстрочки не буде. Тобто вже на другий день після закінчення контракту цього військового що? Правильно, затягують у бусик, тепер як мобілізованого. Старі заслуги, вислуга тощо десь там подумки враховуються, але в реальності ніякої ролі більше не грають.Про грошове забезпечення взагалі мовчу – український контрактник отримає додатково до й так невисокої зарплатні десь $3300 на рік (по нинішньому курсу, і без урахування інфляції), рівномірними щомісячними виплатами, а не відразу.В цілому, захвату все це ні в кого не визвало, крім штатних пропагандистів, звісно.

Заступник командувача Повітряних сил полковник Єлізаров заявив, що 170 екіпажів ППО не збили жодного (!) Шахеда за рік, а ще 66 екіпажів знищили лише біля 10 дронів. Та додав, що мобілізованих людей в Україні достатньо, їх просто потрібно ефективно використовувати.Нарешті хоч хтось це озвучив. Проблема будь-якої масової та бюрократичної армії у велику війну – це неефективне використання наявних людей та неможливість звільнити з армії тих, хто не приносить війську жодної користі, але забирає на себе чималий матеріальний ресурс. Бо у нас реальність така, що велика кількість військовослужбовців у різних званнях просто рахуються в армії, але нічого дійсно корисного не роблять. І це в багатьох випадках не їх провина, а системи. Бо як ми побачили на прикладі ППО, у нас досі є купа підрозділів, які не виконують нічого корисного. А якщо по іншим родам військ чи структурам глибше глянути?Одне скорочення паперового обігу в армії призведе до суттєвого зменшення штатів, бо занадто велика кількість людей у цьому обігу задіяна. Проте всіх вивільнених у результаті людей не обов’язково відправляти в піхоту. Когось можна й звільнити з війська, давши можливість робити щось корисне на цивілі. Як і чималу кількість старших офіцерів старих генерацій, від яких зараз реально ніякого толку. Або ось свіжа новина – скандального начальника Ужгородського РТЦК «переведуть до бойової частини після скандалу з умовами утримання мобілізованих». Питання, а навіщо він у бойовій частині? Він же не на позиціях буде сидіти, а десь у штабі, отримувати відповідні доплати, просування і так далі. Чого б його не звільнити з війська взагалі? Бо йому ще треба кілька років до пенсії?Загалом, старе гасло «Народ до зброї!» у нинішніх умовах війни, коли все більше воюють машини, а ШІ стрімко розвивається, вже неактуальне. Особливо в умовах протистояння з РФ, яке має колосальний людський ресурс і хронічної демографічної кризи, яку Україна отримала внаслідок війни. Я б сказав, воно навіть шкідливе, бо сприяє створенню паразитуючих структур у війську. Треба шукати альтернативні шляхи й засоби, бо їх наразі безліч. (звісно – це питання дискусійне, бо впевнений, опоненти наведуть багато аргументів, адекватних і не дуже, на користь масової армії).В цілому – аудит, реорганізація, перерозподіл та зміни – це те, чого ЗСУ зараз найбільше потребують.

Знову підняли питання залученості в Україну трудових мігрантів з чудових країн на кшталт Бангладеш чи Індії. Як каже голова профільного комітету ВРУ Олена Шуляк: «Трудові мігранти будуватимуть житло в Україні: через критичну нестачу фахівців забудовники хочуть залучати іноземних робітників».Якщо конструктивно підійти до цього питання, то залучення трудових мігрантів дійсно не позбавлене сенсу. Проте на особливих умовах, на кшталт як в деяких країнах Перської затоки: 1) Строковий контракт; 2) Строгий контроль; 3) Сегрегація, коли життя трудового мігранта обертається виключно навколо вісі «дім – робота» (вони ж сюди працювати приїхали, чи як?); 4) У випадку відмови від продовження контракту мігрант негайно депортується назад до квітучої Бангладеш, де радісно тринькає зароблені в Україні гроші.Проте щось підказує, що конструктивного в цьому питанні нічого не буде. Натомість буде неконтрольована міграція, зловживання чиновників усіх рівнів, неможливість видворити цих мігрантів з країни при потребі. Не слід забувати й про те, що чимало мігрантів приїдуть до нас з метою при першій же нагоді податися в ЄС. Як наслідок, в Україні розквітне «контрабанда людей» і нелегальні перевезення. Зараз через Тису пливуть ухилянти. А після війни їх заступлять трудові мігранти. Наслідком стане загострення й так не простих стосунків з сусідами.

Малі, продовження.Нинішні події у Малі не є раптовими, а нагніталися поступово. З вересня минулого року бойовики джихадістського угрупування «Джамаат-нусрат аль-іслам валь-муслімін» почали атакувати логістику навколо столиці Малі міста Бамако. Перш за все нападали на паливні цистерни, через що буквально паралізували столицю та створили в країні паливну кризу.Ні урядові війська, ні росіяни, нічого з цим зробити не змогли. Російський контингент там взагалі сильно послаблений наразі, бо багатьох його бійців відкликали заради війни в Україні.Отже, минулої суботи 25 квітня в Малі розпочалися скоординовані атаки таурегів з «Фронту визволення Азаваду» та згадуваних джихадістів. Вони вдарили по декільком містам, зокрема, по Бамако, захопивши зненацька, як урядові війська, так і російський контингент. По сценарію це багато в чому нагадую північно-в’єтнамський «наступ Тет» на початку 1968 року.У багатьох містах спалахнули запеклі бої, з важкими втратами з обох боків. Міністр оборони Малі Садіо Камара загинув, а армія Малі швидко втратила контроль над ситуацією. Загалом те, що там відбувається наразі, можна охарактеризувати, як хаос.Найбільше нам цікаві події навколо міста Кідаль на півночі Малі, де була зосереджена частка російського контингенту. Це не дуже велике місто, але має символічне значення: як кажуть місцеві, хто контролює Кідаль, той контролює весь північ. В суботу місто атакували тауреги та швидко його захопили. Російських «африканців» та урядові війська блокували на території військової бази, де ті зайняли оборону. Росіяни офіційно заявили, шо нападників підтримували «українські інструктори».В кінці вчорашнього дня з’явилася інформація, що росіяни та урядові війська залишили Кідаль. Судячи з опосередкованих даних – по домовленості з командуванням таурегів. Як з цього приводу зазначив журналіст «Аль Джазіри»: «той факт, що російські найманці не воюють проти озброєних бойовиків – це дещо значне».Наразі бойові дії в Малі продовжуються. Якісь серйозні висновки робити поки зарано, бо занадто мало інформації маємо.Щодо залученості українських спецслужб до війни в Малі, то росіяни про це прямо пишуть вже кілька років. Проте офіційних підтверджень ми не маємо, тому спростувати чи підтвердити це наразі неможливо.