Я зловила себе на думці, що кількість чатів у нашому житті — це взагалі якась модель квантового безсмертя. Бо ж це смішно: ми постійно створюємо нові групи з тими самими людьми, додаючи чи віднімаючи когось одного, ніби від цього щось кардинально змінюється. Один чат помер? Не біда, через хвилину народжується інший, майже такий самий. Це як паралельні всесвіти: у одному ти сидиш у чаті "Друзі", а в іншому — "Наші", але різниця лише в тому, що Вася вийшов, а Марина зайшла. І всім здається, що це новий виток історії.У квантовому безсмерті свідомість ніколи не стикається з кінцем, бо завжди знаходить варіант, де вона ще існує. Так і тут — чат як явище безсмертне: його можна кидати, архівувати, видаляти, але все одно десь за рогом уже чекає новий, у якому все повторюється з мінімальними варіаціями. І ти знову там, з тими самими людьми, читаєш ті самі меми, сваришся про ті самі дрібниці.У результаті ми опиняємося в дивній ситуації: ніби живемо в десятках клонованих реальностей, де нічого радикально нового не відбувається, але процес нескінченно триває. Абсурдність у тому, що ми наче безсмертні у світі чатів — але це таке безсмертя, де тебе вічно переслідують ті самі обговорення й ті самі люди.