На відміну від пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК України, в яких для позначення обставин, які пом`якшують покарання, застосовується кома чи сполучник «або», у ч. 1 ст. 69-1 цього Кодексу вжито сполучник «та», який за правилами законодавчої техніки використовується для об`єднання окремих складових/ознак/умов, які лише в своїй сукупності дають підстави для застосування відповідного положення законодавства.     На переконання ВПВС, висловленої в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/137538060  від 27.05.2026 у справі № 214/2983/24, п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України охоплює фактично заподіяну шкоду та фактично завданий збиток потерпілому як наслідок кримінально протиправного діяння, а не «шкоду», яка полягає лише у самому факті порушення кримінально-правової заборони.         Таким чином призначення покарання з урахуванням положень ч. 1 ст. 69-1 КК України може бути здійснено лише за наявності щонайменше однієї обставини, передбаченої п. 1 (з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину) та п. 2 (добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди) ч. 1 ст. 66 КК України, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини та відсутності обставин, що обтяжують покарання.      Відсутність хоча б однієї із зазначених складових виключає застосування ч. 1 ст. 69-1 КК України. Отже, у матеріалах провадження мають бути докази того, що шкода (матеріальна чи нематеріальна) існувала і була усунена. Якщо шкода не була завдана, то умова п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України не виконана, а отже і відсутні підстави для застосування ст. 69-1 КК України. Це не виключає можливість застосовування положень ст. 69-1 КК України у разі вчинення кримінальних правопорушень з формальним або усіченим складами.