ЄСПЛ рішенням від 12.12.2024 у справі «Сапіташ та інші проти України» констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яке полягає у непропорційному стягненні у справі щодо порушення митних правил - конфіскації незадекларованої готівки додатково до накладення штрафу. Суд наголосив, що встановлення вказаного порушення не означає, що заявники не мали нести жодної відповідальності за порушення, яке вони вчинили, не задекларувавши готівку. Разом з цим у справі «Сапіташ та інші проти України» ЄСПЛ не виявив порушень прав і свобод, гарантованих статтями 6 або 13 Конвенції. Скарги заявників щодо несправедливості судових проваджень у справах про порушення митних правил, були визнані ЄСПЛ неприйнятними відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції. У заяві не було жодних вимог щодо справедливої сатисфакції, хоча заявнику було запропоновано це зробити. Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що відсутні підстави присуджувати суму сатисфакції у зв`язку з цим. Водночас ЄСПЛ указав, що встановлене судом порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію моральної шкоди, зазнаної заявниками. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/130012537 від 27.08.2025 у справі № 163/1065/15-п зауважила, що обставини вказаної вище справи відрізняються від справ, в яких конфіскація стосувалася активів, отриманих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, які вважалися отриманими незаконним шляхом або призначеними для використання у незаконній діяльності («Ісмаїлов проти Росії», «Гріфхорст проти Франції»). В даному випадку єдиною протиправною (хоча й не кримінально караною) дією заявника було недекларування у встановленій формі суми переміщуваної валюти під час проходження спрощеної процедури митного контролю «зеленим коридором», що суперечило вимогам МК та постанови Правління НБУ. Це свідчить не стільки про намір приховати кошти, скільки про недотримання встановленої процедури декларування при проходженні спрощеного митного контролю, що не підпадало під кримінальну відповідальність, проте кваліфікувалося як адміністративне правопорушення відповідно до чинного на той момент митного законодавства. Відповідно стягнення у вигляді конфіскації не було направлено на відшкодування матеріальної шкоди, оскільки держава не зазнала жодних втрат внаслідок недекларування заявником коштів, а конфіскація грошових коштів була стримуючою та каральною за своїм призначенням. За цих обставин конфіскація незадекларованих коштів, на думку Великої Палати, поклала індивідуальний і надмірний тягар на заявника та була непропорційною вчиненому правопорушенню. З огляду на викладене ВПВС дійшла висновку, що постанову районного суду та постанову Апеляційного суду необхідно змінити, виключивши з вказаного судового рішення призначене адміністративне стягнення у виді конфіскації в дохід держави вилученої іноземної валюти за статтею 471 МК.