У постанові від 06.03.2024, ухваленій за наслідками вирішення по суті справи № 902/1207/22, ВПВС врахувала, що Законом № 340-IX, який у відповідній частині набрав чинності 16.01.2020, ч. 1 ст. 19 Закону № 161-XIV доповнено двома реченнями такого змісту: «Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права». Цим же Законом абз. 3 ч. 1 ст. 15 Закону № 161-XIV викладено в такій редакції: «дата укладення та строк дії договору оренди». Тобто із 16.01.2020, крім строку дії договору оренди землі, до істотних умов цього правочину належить також дата його укладення. З огляду на викладене ВПВС виснувала, що сторони договору оренди землі не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить імперативним нормам абз. 3 ч. 1 ст. 15 та другого речення ч. 1 ст. 19 Закону № 161-XIV у редакції Закону № 340-IX, зокрема на власний розсуд встановити інші правила визначення дати початку перебігу строку дії цього правочину або не зазначати дати його укладення. У протилежному випадку умови договору оренди землі, що не відповідають зазначеним імперативним нормам Закону № 161-XIV, не створюють для сторін такого правочину тих наслідків, на які вони спрямовувались. Натомість за обставинами справи, що була передана на розгляд ВПВС, договори оренди землі підписані сторонами 20.10.2015, що свідчило про неподібність правовідносин та слугувало підставою для повернення справи № 357/12982/23 на розгляд колегії суддів КЦС у складі ВС (ухвала https://reyestr.court.gov.ua/Review/128333287 від 18.06.2025 у справі № 357/12982/23).