Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що сам по собі факт біологічного походження дитини, яка народилася до 01.01.2004, при недоведеності спільного проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і особою, яку заявник просить визнати батьком, не є підставою для встановлення батьківства. При цьому позивач не довів факту спільного проживання його матері з особою, яку заявник просить визнати його батьком. ЄСПЛ у своєму рішенні від 14.03.2024 у справі «Молдован проти України» встановив порушення судами України ст. 8 Конвенції щодо забезпечення права заявника на повагу до його приватного життя. ЄСПЛ констатував, що під час провадження на національному рівні, яке розпочалося у 2012 році, суди дотримувалися постанови Пленуму ВСУ 2006 року, яка передбачала застосування Кодексу про шлюб та сім`ю України 1969 року до справи заявника, роблячи доказ наявності спільного проживання необхідним для визнання батьківства. Проте, на переконання ЄСПЛ, застосування такого підходу, подібного до підходу, який передбачає відсутність гнучких часових обмежень або наявність інших процесуальних обмежень, призвело до унеможливлення встановлення чи оскарження батьківства, зокрема, за допомогою нових методів експертизи. ЄСПЛ неодноразово встановлював, що такі обмеження суперечать важливості інтересів приватного життя Отже, суди при розгляді справи за позовом ОСОБА_1 мали не лише встановити факт проживання однією сім`єю матері позивача та особи, яку він вважає своїм батьком, а й дослідити інші докази, які могли б свідчити про наявність кровної спорідненості між позивачем та зазначеною вище особою, зокрема результати ДНК-експертизи. Оскільки встановлені у рішенні ЄСПЛ порушення поставили під сумнів правильність результатів розгляду справи, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/126803544 від 09.04.2025 у справі № 2-856/12 дійшла висновку про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд.