Висловлення ВРУ недовіри посадовій особі, яку вона призначила на посаду, є підставою для її звільнення із займаної посади, тобто формою реалізації установчої функції, а не її складовою через закріплення окремого повноваження, обумовленого основними напрямами діяльності парламенту (саме в цьому полягали доводи позивачки щодо перевищення ВРУ конституційних повноважень при її звільненні). Способи, у які ВРУ здійснює установчу функцію, визначені Конституцією України, зокрема й у спосіб висловлення недовіри посадовій особі (п. 25 ч. 1 ст. 85 - недовіра Генеральному прокуророві, ст. 87 - резолюція недовіри КМУ). Водночас конституційні повноваження ВРУ щодо участі у формуванні органу, який здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина,визначені як призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого ВРУ з прав людини. Закон № 389-VIII, так само, як і інші закони, не встановлює, за яких фактів (обставин) ВРУ може звільнити призначену нею особу з посади з підстави висловлення недовіри. Не встановлено законом також критерії, за яких недовіра може бути висловлена. Це дає підстави стверджувати, що визначення підстав для висловлення недовіри призначеній посадовій особі є дискреційним повноваженням ВРУ. Водночас їх реалізація не може бути свавільною. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/125933386 від 27.02.2025 у справі № 990/92/22 дійшла висновку, що мотиви, якими керувалася ВРУ, звільняючи з посади, не дають підстави вважати рішення ВРУ свавільним. Оскільки питання про висловлення недовіри розглядається без урахування процедур, передбачених спеціальними законами, що визначають правовий статус відповідних посадових осіб, ВПВС відхилила довід позивачки про обов`язковість висновку тимчасової спеціальної комісії ВРУ як передумови її можливого звільнення.