Вчора прийшла листівка. Від мого сина й його дівчини. Вони відпочивали на Північному морі і відправили мені дуже красиву з фото і чудовими словами, це було так мило. І я зависла.. Згадала, як багато років тому, ще коли ми зустрічались з моїм колишнім чоловіком, я прийшла вперше до його мами. Купила їй на ринку шаль. На останні гроші. Вибирала довго — хотіла, щоб вона відчула моє тепло. А вона тоді просто взяла й відклала її вбік. Тоді в мене щось всередині ніби змерзло. Я довго носила в собі те відчуття… знаєш, коли ти стараєшся, а твоя ніжність падає, як пір’їнка на холодну плитку. І от вчора… Листівка. Син і його дівчина. А в ній — слова. Теплі. Живі. Вдячні. І я вже в іншій ролі. Тепер моя черга, як мами. Я відчула, як цей старий вузлик всередині розв’язався. Наче щось відтануло. І раптом я пробачила ту жінку. Зрозуміла її. Можливо, тоді їй було погано. Не буває поганих людей — бувають люди, яким болить, у яких закрите серце. Можливо сьогодні нам треба підтримати відкрите серце і сказати щось більше, ніж просто «дякую» Бо в якийсь день… усе повертається. Люблю. Іра🪽

P. S. На фото мій син і його дівчина, це була наша перша зустріч