Джерело
Під ДахОМ🕉 ВСЕСВІТУ🔆 | Коли я був маленьким, я думав, що виросту і стану дорослим. А коли вир...
16 Охват/переглядів
2025-04-27 14:01
Повідомлення №1019
Коли я був маленьким, я думав, що виросту і стану дорослим. А коли виріс, зрозумів, що дорослих НЕ існує 🙂
Це ті самі діти, тільки в них ще й все болить 😄))Якщо серйозно, постійно помічаю, що в людей ті чи інші структури особистості розвинені на рівні дитячих. Вони виїжджають на тих, які розвинулися. Іноді займають керуючі серйозні посади, мають своїх дітей, навчають інших. Відрощують довгі бороди і демонструють свою маскулинність. Але загалом, ось так і ходять, ніби дорослі люди, але з маленькими дитячими серцями, маленькими ручками, або мозком розвиненим під вирішення тільки певного спектру специфічних задач. У цій метафорі можна подумати, які ще органи можуть бути у нас маленькими, але не будемо продовжувати ))До речі, мозок, за рахунок розвинених стратегій успіху, вміє досить майстерно обходити інфантильні плями. Бо коли ти поважаєма людина, то здається, що визнати себе в чомусь дитиною якось дивно, недоцільно. Та і небезпечно. До того ж - часто боляче. Бо ці інфантильні плями не рідко є також і місцями відчутного особистого болю. Пам'ятю про болючі факапи минулого, душевні рани дитячого віку і юності. Того доросла людина їх оберігає сумлінно, як скарб. Як щось таке, що є найтендітнішим у ній і нікому не можна показувати. Краще навіть не визнавати самій. Це як травмована лапа, якою із-за болю ніколи не вчилися користуватися. Ось так і виходить, що доросла розумна жінка ніяк не може побудувати стосунки з кимось складнішим за кота. Сивочолий чоловік досі не навчився визнавати свої помилки і, як наслідок - по-справжньому мислити. Люди, які впливають на долі десятків, сотен і тисяч - ще досі десь у дитячій пісочниці. А тим часом, часто саме ця заникана слабкість, так виходить, і є найбільш важливою зоною росту. Ключем до особистої Сили. Якщо відверто, я не думаю, що в Україні зараз є час на психотерапію. Не для більшості. Це надто довго, і з нею є нюанси. Але просте помірковане визнання своїх дитячостей - дає істотне збільшення своїх можливостей. Воно відкриває очі на дитячості інших, що дає конкурентні переваги. Розуміння того, як побудоване суспільство і ми самі. А також, це є рішенням на масу суспільних задач. Але ж діти часто такі серйозні. Автор Олександр ХитрийДжерело:https://www.facebook.com/share/14omLUBSXB/
Це ті самі діти, тільки в них ще й все болить 😄))Якщо серйозно, постійно помічаю, що в людей ті чи інші структури особистості розвинені на рівні дитячих. Вони виїжджають на тих, які розвинулися. Іноді займають керуючі серйозні посади, мають своїх дітей, навчають інших. Відрощують довгі бороди і демонструють свою маскулинність. Але загалом, ось так і ходять, ніби дорослі люди, але з маленькими дитячими серцями, маленькими ручками, або мозком розвиненим під вирішення тільки певного спектру специфічних задач. У цій метафорі можна подумати, які ще органи можуть бути у нас маленькими, але не будемо продовжувати ))До речі, мозок, за рахунок розвинених стратегій успіху, вміє досить майстерно обходити інфантильні плями. Бо коли ти поважаєма людина, то здається, що визнати себе в чомусь дитиною якось дивно, недоцільно. Та і небезпечно. До того ж - часто боляче. Бо ці інфантильні плями не рідко є також і місцями відчутного особистого болю. Пам'ятю про болючі факапи минулого, душевні рани дитячого віку і юності. Того доросла людина їх оберігає сумлінно, як скарб. Як щось таке, що є найтендітнішим у ній і нікому не можна показувати. Краще навіть не визнавати самій. Це як травмована лапа, якою із-за болю ніколи не вчилися користуватися. Ось так і виходить, що доросла розумна жінка ніяк не може побудувати стосунки з кимось складнішим за кота. Сивочолий чоловік досі не навчився визнавати свої помилки і, як наслідок - по-справжньому мислити. Люди, які впливають на долі десятків, сотен і тисяч - ще досі десь у дитячій пісочниці. А тим часом, часто саме ця заникана слабкість, так виходить, і є найбільш важливою зоною росту. Ключем до особистої Сили. Якщо відверто, я не думаю, що в Україні зараз є час на психотерапію. Не для більшості. Це надто довго, і з нею є нюанси. Але просте помірковане визнання своїх дитячостей - дає істотне збільшення своїх можливостей. Воно відкриває очі на дитячості інших, що дає конкурентні переваги. Розуміння того, як побудоване суспільство і ми самі. А також, це є рішенням на масу суспільних задач. Але ж діти часто такі серйозні. Автор Олександр ХитрийДжерело:https://www.facebook.com/share/14omLUBSXB/