«До ласки войсковой»

I частина

Українська військова традиція передбачає призначення і скидання очільника війська волею самого війська.

Саме військо на своїй шкірі відчуває - спроможність і ефективність головнокомандувача війська.

І саме війську вирішувати, кому військом керувати.

Поточний очільник війська, фактично всіма своїми діями, веде військо не до перемоги, але в могилу. Знищуючи залишки наснаги, бажання і мотивації.

Фатальні провали фронту - його досягнення, його результати.
Недовіра війська керівництву, небажання воювати під цим керівництвом.
СЗЧ, звільнення, списання, ухиляння - ось що має держава в підсумку діяльності поточного керівництва війська.

Бездарного, згубного гетьмана, котрий приводить до поразок, військо має замінювати на керівника здатного, гідного і спроможного.

Ми маємо чітке уявлення про основоположні принципи військових традицій України і маємо слідувати їм.

Гійом Левассер де Боплан в «Описі України» 1660 року описував
вибори гетьмана, та козацькі устрої:
«- Ось як вони вибирають кошового отамана. Скликавши усіх шанованих
старих полковників і старих козаків, які мають у них авторитет, кожен з них
віддає голос за того, кого вважає найбільш відповідним, і той вибирається
більшістю голосів.»
* Тут і нижче в оригіналі кошового отамана названо «генералом», або «головним
генералом».

«Влада його абсолютна, він має право стинати голови і карати на палю тих, хто провинився.»
«Гетьмани дуже строгі, але нічого не чинять без військової ради. Неласка, якої може зазнати гетьман, примушує його бути надзвичайно розважним у військовому поході, аби не трапилася якась невдача, а при зустрічі з ворогом чи в непередбачених ситуаціях мусить виявити увесь свій хист і сміливість. Бо коли трапиться йому виявити свою малодушність, то його вбивають як зрадника і відразу ж обирають іншого гетьмана, як я вже це описав.»

«Управляти ними і вести їх у похід — нелегка справа, і нещасний той, хто невдало це зробить. За сімнадцять літ, які я провів у цьому краї, усі, хто займав цю посаду, трагічно закінчили свої дні.»

Трансільванський
князь Дєрдь II Ракоці в 17 столітті порівнюючи устрої козацької України і Трансільванії казав наступне:

«Ми є абсолютний володар — ніщо, крім смерті, не може змінити нашого становища, і правимо ми персонально.
У них же справа стоїть інакше: збереження гетьманства або зміна його залежить від доброї волі підвладних, і гетьман не має персональної влади»

🔴 Рада - Загальна або Генеральна чи Чорна (в якій приймало участь все військо) і Старшинська ( до складу якої входили зазвичай генеральна старшина, полковники, знатні досвідчені ветерани від кожного полку) - обов’язкова законодавчо- розпорядча інституція.

Хмельницький в лютому 1649 року вказував польським послам : що «стосується комісії, то трудно її зараз починати і відбувати. Війська вкупі немає, полковники і старшини далеко, без них не можу і не смію нічого робити»

У січні 1669 р., гетьман Петро Дорошенко аналогічно відповідав московитському воєводі князю Г. Ромодановському, наголошуючи на тому, що в Україні гетьманській «без совіту полковників і інного товарищества нічого учини-
ти не мочно».

Саме рада - Загальна або ж Старшинська, має мати виключний і ключовий вплив на долю війська і держави.

Реалізація колективної волі відбувалась через функціонування Загальних рад.

Загальні ради втратили свою силу і права саме після посилення впливу москви.
Що мусимо виправити повернувши свої традиції.
Процедура гетьманської елекції виняткова прерогатива Загальної ради або ж хоча б Старшинської ради, але аж ніяк не Офісу Президента чи різних політиків.

Систему Загальних січових рад - абсолютно можливо адаптувати під сучасні реалії за допомогою цифровізації.

Або ж методами традиційними відновити функціонування Старшинської ради, в якій - ротні, комбати, комбриги представлятимуть інтереси особового складу, попередньо узгодивши на місцях волю війська.
До чого особисто я схиляюсь більше, ніж до прямого воєвиявлення шляхом Загальної ради.