Управління в церквах нового заповіту здійснювали:  - пресвітери, - диякони - єпископи (пресвітери, які опікували декілька церков)На якомусь етапі в євангельських церквах з'явився такий орган як "братська рада". Задумка ймовірно була непогана і базувалася на прикладі апостолів та перших служителів, які періодично збиралися, щоб порадитися і вирішити поточні робочі питання. Але за роки функціонування - ця ідея настільки деформувалася, що термін "братська рада" набув негативного відтінку, обріс різними історіями та опинився в центрі іронічних жартів і навіть анекдотів. І це печально. І хоч в багатьох церквах функціонують досить адекватні та ефективні братерські ради, кількість негативного досвіду та історій повністю дискредитує ідею та практику. На превеликий жаль "брацькі ради" в цілому ряді церков стали місцем запеклої боротьби за владу та інтереси певних груп чи окремих людей, а найбільша проблема в тому, що законно обрані чи призначені пресвітери та диякони, а особливо старші пастори стали заручниками своїх же братерських рад. Я зараз зазіхаю на святе :)), але все більше переконуюся, що якщо поточне управління (в позитивному сенсі) церквою обростає складними, бюрократичними утвореннями, то це управління стає неефективним і неповоротким. Якраз в наш час під такий опис потрапляє певна частина "брацьких рад", коли замість зрілого та спокійного лідерства здійснюються типові церковні політичні ігри та "розборки"Вихід досить простий на папері, але не простий в реалізації - повернення до біблійного формату керівництва церквою, коли ця функція належить групі служителів на чолі з старшим пресвітером (пастором) або єпископом і в цю групу входять обрані чи призначені пресвітери та диякони. При цьому каденція є не тільки у старшого пастора, а і у всіх інших служителів. Це мотивує кожного з них працювати, а не просто займати місце