Назар мав дивний характер, у якому чорний гумор і цинізм поєднувалися із глибинною потребою допомагати, захищати, боротися за справедливість. Не за ту справедливість, про яку розповідають політики чи “єдиний телемарафон”, а за ту, якої немає у квартирах темного міста. Коли він працював у відділі протидії та запобіганню сімейному насиллю, то боровся за тих, хто в повній темряві. За ту дитину, яка виростає калічкою у сім’ї алкоголіків. За дітей, чиї батьки наркомани. За тварин, чиї власники різали одне одного ножами. Він свідомо йшов туди, де був найбільший згусткок темряви, де горіли шини, де били дітей або студентів дорослі, сильні та несправедливі «нормальні» люди. Він, як і я, не розумів природи безпідставної жорстокості та байдужості людей, які знущалися над слабшими, викидали на вулицю домашніх тварин як меблі, не простягали руки потопаючим. Він мав силу і рішучість, щоби в дусі головного героя «Чуми» Камю продовжувати робити те, що було його фундаментальною силою: бути там, де болить найбільше. Бути із тими, чий голос не почутий.Вже рік, як тебе немає, Назаре…Згадайте Назара, приділіть кілька хвилин і прочитайте про те, ким він був.https://novynarnia.com/2025/10/25/svitlyj-lyczar-dobryj-dzhoker-malenkyj-pryncz-pamyati-nazara-ostrovskogo-yakyj-zagynuv-za-ukrayinu/?fbclid=IwY2xjawNqrH5leHRuA2FlbQIxMQABHmR7TLwgaRNHdWMgDAhXy_opsDIz6NhOsBwc3k08h_PUyr12kvESoGUjHJ4r_aem_etorJOADqyXmr8yoE-IqaA