Рішення Дональда Трампа провести ревізію допомоги, яку надавала іншим країнам американська агенція USAID, миттєво вплинуло на діяльність сотень українських проєктів, пише The New York Times. Уже 24 січня місцеві партнери організації отримували листа з вимогою призупинити будь-які активності, що передбачають виділення коштів, на час аудиту. Запланований строк аудиту — 90 днів, однак уже очевидно, що після цього терміну збережеться фінансування не всіх проєктів. А навіть якби й усіх, три місяці - надто довгий час длябагатьох,щоб протриматися без допомоги.У світлі аудиту деяким українським партнерам грантодавці негласно радять скоригувати свою звітність під світогляд нової адміністрації Білого дому, додає NYT.Зокрема, рекомендують прибрати з чільних місць згадки про втілення проєктів щодо захисту прав сексуальних меншин тагендерної рівності.Грантова підтримка України — потужний інструмент, який може змінювати життя тисяч людей. Однак, як завжди, у будь-якій сфері, є ті, хто працює на користь суспільства, і ті, для кого гранти стали засобом особистого збагачення.З одного боку, важко не згадати численні історії про “грантоїдів”, які перетворили міжнародну допомогу на стабільний заробіток для себе та своїх співробітників. Під виглядом роботи з ВПО, ветеранами чи розбудови суспільства нерідко ховається звичайний бізнес, який мало має спільного з реальними результатами. Вам відомий проєкт Олени Зеленської «Ти як?» щодо ментального здоров’я, фінансований USAID, який викликає величезні питання. Чи справді українці відчули покращення свого психічного стану? Ви відчули? Але водночас існують приклади, які вражають своїм впливом. Благодійні фонди фінансують протезування дітей, які постраждали від війни, будують підземні школи, відновлюють пологові будинки, забезпечують генераторами, реабілітують ветеранів, облаштовують притулки для переселенців. Саме ці проєкти створюють реальну допомогу і змінюють країну.Однак хто може визначити, скільки відсотків грантів іде на користь суспільству, а скільки — в кишені «заробітчан»? Відповідь на це запитання ми ніколи не дізнаємося і ніколи не побачимо реальні цифри. Хотілося б, щоб грантова система ставала більш прозорою: щоб сильні ініціативи отримували ще більше підтримки, а недобросовісні виконавці залишалися поза грою. Але в реальності це не спрацьовує. Часто фінансування отримують не ті, хто дійсно допомагає людям, а ті, хто має кращих лобістів і більше зв’язків.Наразі консалтингові фірми шикуються в чергу, аби продовжити отримувати американські кошти. У цьому процесі перемагають не найкращі ідеї, а найкращі інтриги: скарги, маніпуляції, підстави партнерів — усе це стає частиною боротьби за ресурси.Тому не варто радіти скороченню грантових програм. Разом із фіктивними проєктами постраждають і ті, хто дійсно змінює країну на краще.Єдиний шанс для змін який в нас є зараз — будівництво реально незалежних медіа, які могли б висвітлювати проблеми, а не грали на боці влади чи олігархів. Однак українське суспільство, ще не готове до цього. І, на жаль, ймовірно, що ми побачимо такі зміни лише через пару десятиліть — якщо взагалі доживемо до цього часу як незалежна держава.