Другий день люди справедливо чествують наші Нептуни, які вразили одразу 6 ворожих літаків Су (річний виробіток російської воєнної авіяції).

Другий день не стихає резонне запитання посполитого люду: а чому такі потужні результати демонструють давненькі Нептуни, виготовлені на державному підприємстві, успішно угробленому – а не славнозвісні фламінги, розпіярені на весь світ і анонсовані до промислового приватного виробництва в кількості 200 штук на місяць (це при тому, що росіяни спроможні виготовляти 70 іскандерів, та й то з усіх вітчизняних компонентів).

Звісно, військові люди (а головно придворні) розлого пояснять, чому посполитий люд не повинен ставити так питання, бо Нептуни фламінгам не заважають – утім, питання все одно застрягло на поверхні й нікуди діватися не хоче: державні Нептуни он якої біди наробили, а 200 штук фламінгів щомісяця так і лишилися в усних обіцянках гаранта держзамовлень для приватної фірми.

Феєричний успіх Нептунів знову оживив замнуту дискусію на тему: 107 млрд грн із держбюджету за час війни освоїла приватна придворна фірма на виробництво зброї, якою обіцяли завалити і москву, і підмосков’я, і замосков’я – а чи не мудріше було б ці мільярди спрямувати на масштабування готових розробок державних виробників, а не приватних і на далеке майбутнє?

Виробникам зброї, звісно, вигідніше видніше.