Так нестерпно довго наші правителі перебували всередині голлівудського блокбастера «Не дивіться вгору», що коли нарешті підняли очі догори, то вздріли там «виживання» і «виїжджайте з міст, хто куди може».

На відміну від наших правителів, Леонардові Ді Капріо й Меріл Стріп можна було не дивитися вгору, адже це кіно. А тут, у житті на межі між частковим руйновищем і цілковитим, не дивитися вгору прирівнюється до халатного саботажу дійсності.

Що найгірше – боневтіки далі переконані, що доблесть нації та її незламний дух будуть безкінечно перекривати вперту позу не дивитися вгору. Вони далі вважають (частково небезпідставно), що самомотивація, героїзм, подвиг і віра в себе зможуть перекрити вибиту каналізацію, електрику, воду, метро, тролейбуси, щоденні прильоти, пожежі, руйнування.

З усіх напрямків погляду їм найближчий собі під ноги. Ну і собі в кишеню, ясна річ.

У голлівудському блокбастері «Не дивіться вгору» фінальна сцена стається після титрів: уцілілий персонаж вилазить з-під уламків, знімає розповідь на смартфон, називаючи себе останньою вцілілою людиною, й просить глядачів лайкнути та підписатись.