Фініш знайомого нам світопорядку пов’язаний не з імовірним уторгненням інопланетян – а з тим, що не може в 21 сторіччі належно функціонувати устрій, сформований ще в 1940-х роках.

Той світ, при якому ми доживаємо, спостерігаючи його немічне виздихання, проіснував неповних 100 років, і це доволі органічний історичний цикл, аби плавно упокоїтися. Світолад, в якому назріває Третя Світова, апріорі безсилий, бо він є результатом Другої.

Теперішня світосистема була заснована в абсолютно іншу епоху: існувала тільки одна ядерна держава; ще були колонії й метрополії; ООН нараховував лише 48 держав; населення світу було втричі меншим, а урбанізація вдвічі; економіка була ранньоіндустріяльною; цифровізації не було в помині; кліматичні зміни фігурували лише в книгах фантастів; нафти було неміряно й за неї ніхто не воював; після катастрофічної війни над континентом зацарював довгостроковий мир.

А за сьогоденним вікном – геть інша ера з геть іншим порядком денним. Засилля біженців, 9 ядерних держав, виснаження викопних ресурсів, криза традиційних грошей і активів, рівнозначна за потужностями Азія (Глобальний Південь), мода на силову авторитарію – з'являється новий світопорядок, заточений під нову дійсність.

Наша війна саме тому тупикова, бо ми пронизуємо її купою дрібного, тактичного, маловажливого, вторинного. Заявлені цілі є мізерними супроти стратегії існування в наступне сторіччя.

Про яке сторіччя може говорити народ, примушений жити від світанку до світанку.