Було б набагато чесніше – якби герої війни не йшли на службу до мафії. На високих посадах перебуває надто багато реальних достойників, і ніхто з них не наважується засудити захланну вакханалію царського двору, до якого номінально вони також належать.

У кавалькаді останніх корупційних зашкварів не відбулося жодного публічного демаршу тих військових, які сидять на своїх офісопрезидентських посадах.

Усе-таки спрацьовує ница й нікчемна технологія кліки – понапихати військових на різні не вирішальні посади і хизуватися тим, що в центральній залі мародерії присутні також герої війни. Важко придумати гіршого способу дискредитувати воїнство – як кооптувати його в злочинну систему, аби вона надалі мала чудове прикриття.

Щонайгірше – навіть після веремії скандалів знайдеться багато високодостойних ветеранів, які свій бойовий досвід, кровію нажитий, залюбки принесуть на тацю з зеленкуватою облямівкою «видатним менеджерам», щоб ті могли надійною й високоморальною бронею закрити своє узурпаторство, свавілля й зеленоцаризм.

Щоби зберегтися на Олімпі, вони ладні на все. Загальний градус аморальності це дозволяє.