За іконоподібним Залужним так ридма не ридали, як за міністром, який 5 днів перед нищівним ракетним ударом звітував, що «небо України захищене».Приємно знати, що люди виходять на мітинги за конкретно взятого міністра, який уже виграв війну і втрачені території повернув назад, та ще й з бонусом. От за впольованих, яких лицем в асфальт і вперед ногами, ніхто не виходив. Чи проти кооперативу «Династія». Чи по кожному зі сотень зашкварів ясновельможної кліки. Навіть розкрадання з сімома нулями нікого не побудили картонку розмалювати чимось гнівним.Нам, розбещеній отарі овець із 30-річним синдромом інституційної неповносправності, ніколи не зрозуміти перевірене правило: де одноосібний суперпрезидент – там колючий дріт. У його периметрі й можна побавитися в протести.Місце одного дракона зазвичай займає інший – якщо є місце для дракона. На зміну крупнокапітальному олігархату прийшло дрібненьке, але симпатичніше й хіпстерське покоління гедоністичних мажорів. Якщо раніше нажива мала системоутворювальний і статусний характер, то тепер вона більше заточена на персональне, чревоугодне, жирувальне, шалапутне, пустотливе, тілесне паразитування на своїй тимчасовій монополії. Не ті питання ставить народ. І не тим. Міжсобойчик за те, хто чиї фірми пропихне на оборонні закупівлі, мав би цікавити лише бенефіціярів, а не масовку, яка сильно переймається ефективністю вічної війни замість перейматися виходом із неї.