Свідомо уникаю коментування того мороку, який возноситься над справою комбрига 155 бригади Лучанова. Бо бракує слів, одне лише кипіння всередині. Скажу лишень таке. Кожна війна продукує дегенеративність, адже кожна війна в теорії еволюції – це катаморфоз, себто регрес, спрощення, примітивізація, стигматизація найгрубших уявлень про світ і поведінку в нім. Кожна війна поза межами окопів активізовує Чорноту. Вивільняється, ба навіть прославляється вся палітра агресивних, ненависницьких, жорстоких, деструктивних, рукоприкладних енергій родом із дна. Знімається табу з мужланства, брутальності, черезколіноламання. Мораль поступається глорифікованій нетерпимості, етика капітулює перед злістю й хейтом, тонкощі чавляться й висміюються черевиками биків, а людяність шматується безкарним знелюдиненням. Так завше було в історії воєн: їхніми популяризаторами й оспівувачами зазвичай були вкрай пересічні й навіть тупі особистості, які в нормальний час мало що собою представляли. Війна натомість легалізовує їхню темноту, бо відмикає скриньку Пандорри саме цих сил – зі споду, з-за межі дозволеного, зі зони онтологічного зла, яке за нормальних умов регулюється, притлумлюється й приборкується. І тому: чим довше суспільство перебуватиме в вільному плаванні посеред ненормованого насильства і вивільненого отваринення – тим важче буде зберігати в собі Людське. Де стирається межа поваги до Життя – там починається океан Брутального Свавілля з його безконтрольними «вбити, зарізати, познущатися». Звільнений джин агресії вернеться назад у горловину лише тоді, коли наробить удосталь ділов.