Допоки не станеться відчутного зсуву суспільної свідомості в бік Людиноцентризму – доти є потреба всує нагадувати такий культурософський термін, як Некрокульт. Його неодмінно вирощує кожна війна, яка зростає на феноменології романтизованого героїзму. Так смерть і самопожертва проголошуються абсолютними чеснотами і новою соцільною нормою. Замість раціональних вимог шукати вихід зі заклятої мертвої петлі бажаним патерном поведінки стає понадлюдська відчайдушність, почасти марна й ні-на-що-не-впливальна. Я не раз проговорював цей феномен поклоніння смерті й глорифікації загибелі, бо він зазвичай стає притаманний загроженим колективістським спільнотам, які мусять ціною висміювання й розтоптання індивідуалізму (Я-орієнтації) насадити мілітарно-маскулінний апломб. Однак алгоритм Культури як сфери гуманістичних цінностей неможливо буде зламати: чим нав’язливішим стає Некрокульт, тим сильнішою поставатиме альтернативна Антивоєнна Культура. В цьому відеоуривку я пояснюю це на прикладі післявоєнної Європи ХХ сторіччя, яка тому й проживає свої найкращі 80 років після пекла Другої Світової – бо зуміла вистрибнути з Некрокульту й утвердити Культуру Життя.👉https://www.youtube.com/watch?v=kgxcEYC1BFA