«Я не віддам Донбас", - каже пан Я. А перед тим рівно тиждень сказав: "Військовим шляхом вернути загарбані території неможливо».А потім генштаб уселяє іскорку оптимізму, ніби ми вертаємо території на Олександрівському напрямку. А потім пан Я попереджає про масштабний весняний наступ ворога. І все, що він візьме, ми військово не повернемо (читай вище).Маніт, маніт, маніт карусель. Путішествіє по замкнутому кругу. Народ, якби був розумний, то уже давно би закрив тему війни як такої, припинив би всі фантазування про мету війни, присік би всі домислювання - й застановився би на твердженні свого правителя про неспроможність повертати втрачене. З уст правителя сенс війни вже визначений: успіхом уважатиметься максимум стояння на місці, щоб не втратити більше. Всі цілі у війні – оприявнені й заявлені: стояти насмерть, щоб колись закінчити на тому ж місці, що й зараз (якщо поталанить) – але з кратно більшою кількістю смертей та руйнувань. Верховною метою війни стає будь-якою ціною втримання залишків (30%) Донбасу, які ворог хоче бонусом, у якості трофею, забрати якщо не перемовницьким, то військовим способом, й на це кине всі свої зусилля.Отже: людям, які пачками кидатимуться в пащу неприпиняльної війни, держава має так само виразно й карбовано розтлумачити, що ціна загибелі – територія, яка житловою не стане навіть у випадку заморозки війни, бо тоді ця територія в дефініціях Трампа буде або демілітаризованою зоною, або «вільною економічною». Народ у відповідь має акцептувати таку постановку цілей у війні й усвідомлено погодитися мотилятися в каруселі.