Спусковим гачком цього відеоблогу в жанрі недільного казання стала інтернетна картинка, яка давніше натрапила на очі, а зараз ідеально пасує до морально-когнітивної дилеми, об яку вперлося суспільство, підсаджене на голку завищених очікувань. На картинці зображено танк, який їде по викладених рядочком людях. Проїхав уже половину. Позаду – розчавлене криваве місиво. Збоку стоять люди, які ніби припрошують танк їхати далі, з транспорантами: «Невже всі ці жертви марні?», показуючи на полеглих позаду.Ця дилема завжди роздирала всі суспільства, кинуті в горнило безпросвітної війни, й чим довше тривало пекло, тим болючішими ставали роздуми на тему «що важливіше: втрачене чи вбережене», «що цінніше: те, чого не вернеш – чи те, що збережеш», «що робити далі: зберегти вцілілих чи ризикнути всіма заради полеглої першої половини».Відповідь залежить від особистісної етики й аксіології кожної людини. Але найбільше – від сили й гучності раціонального голосу всередині какофонії лементу, репету, верескотні й передозу болем, трагедією, горем.👇https://www.youtube.com/watch?v=6eyx0fT1DqU