Зупинка військової допомоги США – це початок титрів.Добігає кінця наш улюблений фільм «Не дивитися вгору». Ми в ньому непогано прожили-відіграли, бо незламно не дивилися вгору, прямуючи під оркестр штучних наративів до чогось середнього між частковим руйновищем і цілковитим. Не дивитися вгору вже неможливо. Неможливо вдавати, що все добре чи буде добре, бо не буде добре апріорі. Якось вирулити суто на куражі кавеенщиків, які особисто нічим не ризикують у цій війні (ні їхні родичі, ні близькі), не можна було ні раніше, ні тепер. Не дивитися вгору – це нездатність усвідомити, що в теперішній фазі взагалі ніякого значення не має ні мотивація, ні героїзм, ні подвиг, ні віра в себе, ні віра в перемогу – лише сухий розрахунок, калькуляторно вивірена ресурсоспроможність і державна мудрість (про що це я?). У голлівудському блокбастері «Не дивитися вгору» основна смислетворча сцена відбувається після титрів: уцілілий персонаж вилазить із-під уламків, знімає розповідь на смартфон, називаючи себе останньою вцілілою людиною, й просить глядачів лайкнути та підписатись.Дуже наше кіно.👉https://youtu.be/dvPZS6HCuxI