Розумне питання – половина відповіді.Прямолінійно порівнюючи 20-і роки минулого століття і наші 20-і роки, треба для початку встановити чіткий контекст. 100 років держави не було. А тепер є. Відповідно: жертовність за Україну 100 років була жертовністю во ім’я мрії, во ім’я ідеї України, високої ідеї. Натомість нинішня жертовність за Україну – це жертовність власне за державу, якій уже, даруйте, 33 роки. А це дещо різні речі. 100 років не було в кого спитати: є чим воювати за свою мрію, з кого спитати за все профукане – держави ж не було. А тепер не питати – дико. Бо держава не лише є, але й, судячи з готівки в маєтках владоможців, непогано процвітає.Всі жертви 100 років тому були жертвами за святу ідеалістичну мрію. Тепер же – за цілком конкретну, чинну, функціональну державу, яка за третину століття безліч разів продемонструвала свої пріоритети і відсутність серед них добробуту та безпеки громадян.Порівняння теперішньої війни з національно-визвольними змагами 100 років тому – щонайменше некоректні з огляду на абсолютно різний контекст. Поводитися зараз так, ніби в нас нема держави, тому все самі, самотужки, своїми силами й на своєму горбі – щонайменше несправедливо.Людина, щойно знаходить виправдання, повторює все знову.