Сьогодні, коли прості українці на передовій ціною власного життя тримаються за кожен сантиметр землі, прірва між діями влади та реальними потребами оборони стає критичною.Ми бачимо, як замість максимальної концентрації ресурсів ухвалюються рішення, що лише поглиблюють внутрішню кризу.Поки на фронті бракує техніки для евакуації поранених, вулицями міст роз'їжджають дефіцитні пікапи та буси, задіяні в примусовій мобілізації. Ця «бусифікація» не має нічого спільного з мотивацією. Людей позбавляють прав, забирають силою, а потім чекають від них ефективності на полі бою, повністю ігноруючи психологічний фактор та ризики для загальної дисципліни. Транспорт, який міг би рятувати життя на нулі, використовується для тилового тиску на власне населення.На цьому тлі дедалі більше запитань викликає інформаційна стратегія керівництва. Для чого на найвищому офіційному рівні публічно та гучно заявляти про те, що Україні нічим відбиватися, що закінчилися ракети для систем ППО та немає зброї? Якою є мотивація таких заяв? Якщо це спроба достукатися до західних партнерів, то для ворога це стає прямим зеленим світлом та чітким дороговказом.Результат цих інформаційних прорахунків ми бачимо масовані обстріли, зруйновані будинки та нові жертви серед мирного населення.Коли країна п'ятий рік перебуває у стані повномасштабної війни, гра в політичні розборки, приховування реальних масштабів трагедії і розтрата ресурсів на тилову бюрократію виглядають як відверта зневага до народу. Суспільство та армія мають право знати де чітка, прозора військова програма відновлення та забезпечення? Чому замість реальних звітів про використання допомоги та залучення власних ресурсів ми чуємо лише про те, що критика не на часі?Час припинити грати в інформаційні ігри та діяти виключно в інтересах перемоги. Влада зобов'язана почути тих, хто тримає цей фронт, і почати відповідати за наслідки своїх заяв та рішень.• Реквізити для допомоги •🇺🇦ПриватБанк🇺🇦5363542098735948⁠ Зарецький В.А.🇺🇸PayPal: ⁠[email protected]⁠📦 Для посилок: м. Київ, НП №4📞 +380937467967