Генляйна, якому ще не було й сорока, багато спостерігачів вважали автентичним лідером судетських німців. Він стрімко увірвався на чехословацьку політичну сцену, об’єднавши більшість своїх співвітчизників навколо партії, що виникла восени 1934 року, наче кролик, вийнятий із капелюха престидижитатора. За кілька років він став постаттю, дуже добре відомою і за межами Чехословаччини. Навіть серед чехів він деякий час викликав певну симпатію своєю лагідною і, на диво, не надто вождистською зовнішністю (в окулярах без оправ він був трохи схожий на бухгалтера), а також своєю чесністю, на якій наголошував на кожному кроці, і показним відмежуванням від великої політики, інтриг і фракційности. Йому вірили, коли він повторював: «Я, звичайно, маловідома, але порядна людина». Йому геть бракувало політичної самодостатности та вождистської харизми. У нього рідко виникали оригінальні ідеї, тому він залишав мислення своїм давнім товаришам по Союзу дружби. Відколи їхні позиції в партії почали слабшати, він дедалі більше перетворювався на маріонетку, ниточки від якої смикав Гітлер. На початку 1938 року в Чехословаччині вже давно розвіялися будь-які ілюзії щодо Генляйна, адже тільки-но він відчув за собою силу, то дедалі більше прагнув продемонструвати свою зарозумілість і непримиренність. Партійна пропаганда створювала з нього типаж жорсткого лідера. Попри те, що його спортивна в минулому статура тренера з гімнастики округлилася, а штани доводилося підтримувати підтяжками, він зухвало позував фотографам, цілячись перед собою із револьвера. Не важко було здогадатися, у чий бік він цілився.Більше про зростання впливу Генляйна і його роль в політичній кризі можна дізнатися у книзі Пйотра Маєвського "Коли спалахне війна" → bit.ly/3XcHus3