“Ми, дорослі люди, бачили розстріл Небесної Сотні у прямому ефірі чи взагалі наживо. Я принаймні знаю двох людей, які дивом залишилися живі, щоправда, скалічені. Письменника Володимира Вакуленка замордували у 2022 році, його здали сусіди з Ізюма. Тарас Панів помер рік тому від раку, його побили до інвалідності на Майдані. Сина мого товариша дитинства, якого звали Михайло Волощук, вбили на війні. Він був активним учасником Майдану. Їх сотні, якщо не тисячі, і для них початок війни — це розстріл Небесної Сотні, лютий 2014 року. Але про це згадують тільки в другій половині лютого, коли проводять всілякі акції пам’яті. Мені здається, що найкраще, що ми можемо зробити у ці трагічні дні пам’яті, це збиратися разом і ділитися спогадами, які ще теплі і кровоточать. І розповідати це дітям і онукам, не чекаючи поки це зроблять у школі за вказівкою згори. Поки ми ще живі.У травні минулого року в Києві на місці розстрілу, де є меморіальний простір Небесної Сотні, майже не було нікого. Чи не занадто швидко витісняється з пам’яті цей шляхетний здвиг у справі національно-визвольної боротьби? Приводьте сюди дітей до Макдональдса чи після, і розповідайте те, що ви відчували, спостерігаючи за розстрілом Небесної Сотні у прямому ефірі чи наживо. Захистіть їхнє майбутнє від маніпуляцій”.20 лютого в Україні вшановують Героїв Небесної Сотні. Пропонуємо прочитати колонку письменниці Галини Пагутяк про те, як вберегти правду про розстріли на Інститутській ↓https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/2014-2022-galina-pagutiak/