“В українському політикумі існувала стійка більшість тих, хто вважав, що в умовах глибокої економічної кризи Україна не мала коштів на утримання існуючої та на розвиток нових типів ядерної зброї. Водночас неприєднання до Договору 1968 року як неядерної держави прирікало би країну на статус вигнанки у світовому товаристві, без перспектив залучення до світових політичних та економічних інститутів, і на можливий економічний колапс. Знову, як і у 1991 році, постало питання: або ядерна зброя, або державність і незалежність. Вибір, як і кілька років тому, був на користь державности. Зброю віддавали, точніше, вимінювали, на кошти та паливо для ядерних станцій. Багаторазові спроби отримати гарантії безпеки натикалися на відмову у Вашинґтоні, інколи дуже різку. Усе, що вдалося отримати українським дипломатам (їхні білоруські та казахські колеги щодо цього були абсолютно пасивними), то це Будапештський меморандум, який у грудні 1994 року підписали президенти Клінтон, Єльцин і Кучма, а також прем’єр міністр Мейджор. Будапештський меморандум — це набір запевнень про суверенітет і недоторканність кордонів у разі загрози нападу або власне нападу ядерної держави. Це повторення загальних положень, які містилися у базових документах ООН та договорах, до яких Україна вже долучилася. США відмовилися брати на себе будь-які додаткові зобов’язання. Хоча українці наполягали на гарантіях безпеки, вони отримали тільки запевнення (assurances), які подані в українському варіанті договору як гарантії. Зокрема у документі були обіцяні консультації та заходи в рамках паралізованої правом вето Ради Безпеки ООН. Це, звичайно, краще ніж нічого. Справді, ці мінімальні обіцянки таки виконали з початком російсько-української війни у 2014 році, але вони не змогли ані зупинити російської анексії Криму, ані завадити великій війні у 2022 році. Книжка Мар’яни Буджерин майже не залишає сумнівів, що, враховуючи надзвичайно складну економічну, політичну та військову ситуацію початку 1990-х років, українські політики та дипломати зробили все, або майже все, можливе, щоб отримати гарантії безпеки в обмін на ядерну зброю, над якою Україна мала фізичний, але не оперативний контроль”. ▶️ Про те, як Україна обирала між ядерною зброєю й незалежністю, і чому Будапештський меморандум став максимумом, якого вдалося досягти в обмін на ядерне роззброєння читайте у книзі Мар’яни Буджерин “Бомба у спадок” → https://bit.ly/4nSVTEX