Пам'яті бійця «Артану» Олександра Явнюка (позивний «Мекс»)Мріяв про спортивні п’єдестали та гоночні траси, але обрав найнебезпечніші дороги — фронтові шляхи українського війська.Олександр народився 25 серпня 2001 року в Києві у родині, де батьки мали вади слуху. Самотужки освоїв дитиною жестову мову, щоб спілкуватись з батьками.У юності займався футболом - грав за троєщинську команду "Десна". А також відвідував секцію айкідо. Добре навчався в школі, зокрема мав успіхи в англійській та фізиці. Після школи пішов навчатись на автомеханіка в Київський транспортно-економічний фаховий коледж. Згодом разом із друзями займався відновленням автомобілів, брав участь у підготовці гоночних машин у спортивному сервісі. З початком вторгнення хлопець не міг потрапити до війська через надто молодий вік. Лише в березні 2024 року зумів долучитись до тактичної групи ГУР МО "Реванш", що є частино спецпідрозділу "Артан". Пройшов найгарячіші напрямки — Донецький, Харківський, Запорізький. Відзначений медаллю Головнокомандуючого "За врятоване життя". 8 січня 2025 року поблизу Кам’янського на Запорізькому напрямку загинув внаслідок удару дрона, під час евакуації пораненого побратима. Слава і вічна пам’ять Захисникові! Юрій Торопчинов Фото надані родиноюПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
🕯 Пам'яті парамедикині Людмили Балабухи (позивний «Багіра»)Людмила народилася 10 жовтня 1977 року в місті Абай у Казахстані. У 16 років разом із мамою переїхала до сестри на Харківщину. Вийшла заміж і оселилася із родиною у селищі Зідьки. Більшу частину життя Людмила працювала технологинею на молокозаводі, а в останні роки була продавчинею у магазині.У березні 2022 року Людмила добровільно вступила до лав ЗСУ. Вона служила при мінометному розрахунку, а потім пройшла курси і стала парамедикинею, рятувала життя побратимів «на нулі». Зі своїм відділенням вона однією з перших заходила в щойно звільнені населені пункти Харківщини, була в Ізюмі, Балаклії, пройшла Куп’янськ, Петропавлівку, Куп’янськ-Вузловий, Ківшарівку.Людмила Балабуха загинула під час бойового завдання від удару авіабомби. Їй було 46 років.Вічна пам'ять і шана Героїні! 📝 Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міноборони України АрміяInform
🕯 Пам’яті бійця та громадського активіста Івана ПарамоноваІван народився у січні 1996 року в Києві. Він був співзасновником громадської організації «Штука», учасником Революції Гідності та активним волонтером. Друзі згадують його як геніального творця проєктів із глибокими сенсамиа, який усім серцем полюбив Донеччину та Луганщину.З початком повномасштабного вторгнення Іван доправляв гуманітарну допомогу в найгарячіші точки — Бахмут та Авдіївку, а також допомагав відновлювати житло у звільненій Бучі. У лютому 2024 року він добровільно вступив до лав ЗСУ, ставши парамедиком та оператором дронів у складі.8 червня 2024 року Іван загинув під час виконання бойового завдання на Харківщині. За мужність і самопожертву воїн посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. На його честь в УКУ заснували стипендію, а в рідному Києві планують встановити меморіальну дошку.📝 Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міноборони України АрміяInform
26 квітня 1986 року - день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Тоді під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалася хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду. За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Від радіаційного забруднення сильно постраждала також і росія. Потужний циклон переніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії. З моменту аварії на Чорнобильській АЕС минає 40 років, але її наслідки і досі обговорює світова наукова спільнота. За визначенням UNSCEAR і ВООЗ, Чорнобильська катастрофа віднесена до аварій ядерних об’єктів найвищого рівня. Історики ж наголошують на політичній відповідальності комуністичного режиму, який заради ідеологічних інтересів поставив під загрозу життя і здоров’я мільйонів громадян. Через недосконалість конструкції, порушення технології будівництва, використання неякісних будівельних матеріалів подібна техногенна катастрофа стала неминучою. Злочинне приховування владою інформації, з одного боку, поглибило непоправні негативні наслідки аварії, а з іншого - спричинило активізацію екологічного і національно-демократичного рухів, що в кінцевому підсумку призвело до розпаду СРСР.❗️✅Чорнобильська катастрофа в цифрах і датах✅1977 року запустили перший блок Чорнобильської АЕС.✅2 роки пропрацював четвертий енергоблок ЧАЕС - на повну потужність його запустили 1984 року. Це був “наймолодший” і найсучасніший реактор.✅2 дні світ нічого не знав про вибух.30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії.500 тис людей померли від радіації, за оцінками незалежних експертів.8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, росії в перші дні після аварії отримали значні дози опромінення.90 784 особи було евакуйовано з 81-го н.п України до кінця літа 1986 року. Понад 600 тисяч осіб стали ліквідаторами аварії.2293 українських міст і селищ із населенням приблизно 2,6 мільйона людей забруднено радіоактивними нуклідами. 200 тисяч квадратних кілометрів - на таку територію поширилася дія радіації. Із них 52 тисячі квадратних кілометрів – сільськогосподарські землі. 10 днів - з 26 квітня до 6 травня - тривав викид активності з пошкодженого реактора на рівні десятків мільйонів Кюрі на добу, після чого знизився у тисячі разів. Фахівці називають цей період активною стадією аварії.11 тонн ядерного палива було викинуто в атмосферу внаслідок аварії на Чорнобильської АЕС.400 видів тварин, птахів і риб, 1200 видів флори продовжують існувати в “зоні відчуження”, де через істотне та катастрофічне забруднення повітря, ґрунтів і вод заборонено проживати людям.з 26 квітня по жовтень 1986 року Чорнобильська АЕС не працювала. У жовтні 1986-го 1 і 2 енергоблоки було знову введено в експлуатацію; у грудні 1987 року відновив роботу 3. 4 енергоблок не запрацював.1991 рік - на 2-му енергоблоці сталася пожежа, внаслідок якої була заблокована робота цього реактора.Грудень 1995 року - підписано меморандум між Україною та країнами “Великої сімки” і Комісією Євросоюзу, відповідно до якого почалася підготовка програми повного закриття станції. 15 грудня 2000 року - ЧАЕС зупинено повністю.Вересень 2010-го - закладка фундаменту під новий саркофаг, у квітні 2012-го стартувало будівництво арки, що мало накрити “Укриття”, у жовтні 2011 року на майданчику комплексу “Вектор” почалося будівництво Централізованого сховища відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання. 29 листопада 2016 року завершили насування арки над 4-м енергоблоком.14 лютого 2025 року російський ударний безпілотник типу “Шахед” (Герань-2) пошкодив укриття 4-го енергоблока Чорнобильської АЕС.За матеріалами Українського інституту національної пам’яті
Пам’яті кулеметника Юрія ПогребнякаВже маючи бойовий досвід з 2014-го, він першого ж дня повномасштабного вторгнення пішов бити ворога.Юрій Погребняк народився 27 березня 1983 року. З дитячих років він захоплювався спортом. Обдарований юний футболіст успішно закінчив у 2000 році Щасливську спортивну школу Бориспільського району. Брав участь у багатьох змаганнях, посідав перші місця в Україні. Але треба було підтримувати багатодітну родину, в якій він виріс, і решту часу Юрій працював водієм. У 2014 році чоловік одним з перших пішов в зону АТО. З початком повномасштабного вторгнення молодший сержант Погребняк знову долучився до Сил оборони України. Служив командиром кулеметного відділення в стрілецькому батальйоні. 8 серпня 2024 року воїн загинув під час бойових дій поблизу селища Нью-Йорк на Донеччині. До травня 2025 року вважався зниклим безвісти. Поховали героя в рідному Кагарлику на Довжицькому цвинтарі 3 червня 2025 року. У воїна залишилися мати, двоє синів, сестра та брат, який теж захищає Україну в лавах ЗСУ. Вічна слава і пам’ять герою! Фото: Кагарлицька міськрадаПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Пам’яті морпіха Олександра Тимченка (позивний «Тіма»)Мав феноменальну пам'ять, займався наукою і завжди прагнув до саморозвитку.Олександр народився 23 листопада 1984 року у Миколаєві. Після школи хлопець вступив до миколаївського університету кораблебудування на юридичний факультет, а магістратуру закінчував уже в Чорноморському національному університеті імені Петра Могили. В студентські роки здобув ступінь кандидата в майстри спорту з боксу. Після навчання пішов працювати у поліцію, а саме у Миколаївський науково-дослідний криміналістичний центр. Пізніше працював в ДБР та податковій службі. Мріяв служити в СБУ, але наявність родичів в Росії закривала таку кар'єру. У травні 2022 року Олександр мобілізувався у 35-ту бригаду морської піхоти. Попри наявність офіцерського звання в поліції - служив простим матросом. Брав участь в бойових діях на Донецькому та Херсонському напрямках. Займався евакуацією поранених з поля бою.30 квітня 2025 року на Покровському напрямку в окоп, де перебував Олександр, влучив ворожий FPV. Загинув від важких поранень 18 червня 2025 року.Олександра Тимченка поховали у Миколаєві на Алеї Слави, він нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Вічна пам'ять і шана Герою! Алла МірошниченкоФото з сімейного архівуПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
🕯 Пам’яті старшого солдата Андрія Кузьменка (позивний «Покемон»)Андрій народився 27 грудня 1990 року у селі Пологи-Вергуни на Київщині. Під час навчання у школі брав участь у КВК, любив спортивні ігри та ходити на риболовлю й полювання з батьком. Після закінчення університету працював у будівельній компанії.Строкову службу за контрактом пройшов на Київщині до 2020-го року. Повномасштабне вторгнення застало чоловіка на будівництві, тоді він перебував в окупації. Коли Макарів звільнили від росіян, Андрій того ж року пішов до ТЦК. Ніс службу у 110-й ОМб. Після отримання поранення 2023-го року чоловік повернувся на службу, але згодом того ж року зник безвісти під час ворожого штурму позицій під Авдіївкою. Тіло Андрія повернули в Україну у 2024 році, але лише наступного року його вдалося ідентифікувати за допомогою аналізу ДНК його рідних.📝 Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міноборони України АрміяInform
🕯 Пам'яті Героя України, льотчика Дениса КирилюкаДенис народився 14 липня 1990 року в селі Гришівці на Вінниччині. Після завершення навчання розпочав службу в 831-ї бригаді тактичної авіації Повітряних Сил, яка базувалася на Полтавщині.У 2016 році брав участь в АТО/ООС на сході України, а з початком повномасштабної війни продовжив захищати країну. 24 лютого 2022 року він вивів з-під удару авіаційну техніку з миргородського аеродрому. Виконував бойові завдання на різних ділянках фронту, знищував ворожу наземну техніку та брав участь у спецоперації зі звільнення острова Зміїний.Денис загинув 27 березня 2023 року під час перехоплення повітряних цілей на півночі країни. Коли його літак уразила ворожа ракета, винищувач почав втрачати висоту й падав на житлову забудову. Він відвів літак подалі від села Товкачівка на Чернігівщині, але не встиг катапультуватися. 📝 Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міноборони України АрміяInform
🕯️ Пам’яті поліцейського Руслана Ковбасюка (позивний «Канада»)Руслан Ковбасюк народився 12 червня 1994 року в Олександрії на Кіровоградщині. Під час повномасштабного вторгнення, паралельно із обороною країни, закінчив магістратуру Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка за спеціальністю «Правоохоронна діяльність».Шлях у правоохоронних органах розпочав у підрозділі патрульної служби Дніпропетровської області, згодом служив у патрульній поліції Дніпропетровщини. У 2022 році Руслан долучився до лав Корпусу оперативно-раптової дії (КОРД) Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області. Разом із побратимами виконував завдання на Донецькому, Харківському та Запорізькому напрямках.Життя 31-річного майора поліції обірвалося 19 вересня 2025 року внаслідок російського обстрілу в Костянтинівці на Донеччині.📝 Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міноборони України АрміяInform
Пам'яті Героя України, лейтенанта медичної служби Владислава ТитаренкаДо останнього рятував життя українських захисників.Владислав народився 13 вересня 1994 року в селищі Борова Ізюмського району на Харківщині. Навчався у харківській гімназії №172. В школі дуже любив серіал "Доктор Хаус", через що вирішив стати лікарем. Навчався на хірурга в Харківському національному медичному університеті. Під час навчання закінчив профільну військову кафедру та отримав офіцерське звання. Після інтернатури працював за фахом у 25-й клінічній лікарні Харкова, а коли розпочалася пандемія COVID-19, почав працювати і в інфекційному відділенні. Крім того, проводив консультаційні прийоми в поліклініці №9. Владислав прагнув якомога скоріше стати справжнім лікарем і здобути відповідний досвід, тому не боявся проводити операції різної складності. З 7 грудня 2022 року став служити у військовому шпиталі «Військово-медичний клінічний центр Північного регіону» в Харкові. Згодом служив в мобільних шпиталях на передовій у Харківщині. Загинув 5 серпня 2023 року внаслідок авіаційного удару. Лише за останній місяць служби Владислав встиг зробити 557 операцій.Поховали Владислава на Алеї Слави на 18-му харківському цвинтарі. У захисника залишилися мама, дідусь, молодший брат, кохана дівчина, друзі. 24 лютого 2024 року Указом Президента України лейтенанту медичної служби Владиславу Титаренку було присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Раніше Харківська обласна рада нагородила його Знаком пошани «За заслуги перед Харківщиною» посмертно. Вічна шана Герою! Тетяна ТиндикФото з архіву Оксани Титаренко та Суспільне ХарківПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
TGLIST.COM.UA
