5 червня 2023 року в мій будинок прилетіло десь 5 снарядів. Впродовж дня ми заробляли вікна, катались по місту, а потім по поверненню додому дізналися, що вночі теж ймовірно буде обстріл. Ну, попросив друга мене розбудити у випадку чого, дуже хотів нормально поспати.Прокинувшись о 7 ранку, я чомусь запанікував, що нормально поспав і мене ніхто не будив. Телефон же розривався від дзвінків та повідомлень. Стався не просто якийсь обстріл, а цілеспрямований підрив дамби. Що ми, що інші люди — думаю ніхто не міг передбачити, яке лихо на нас насувається і що воно принесе. Навіть коли ми були о 9 на острові (мікрорайон Корабел), а його околиці з Нафтогаванню вже почали підтопати, частина жителів досі не знала про це, виходячи з тогочасних особистих розмов.Хоч я і був на Правобережжі, яке постраждало значно менше за Лівобережжя, я досі з певним острахом згадую всі ті події, оскільки історії, які передавалися з вуст у вуста досі не вкладаються в голові. Хочеться лише помолитися за душі тих, хто загинув в ті дні й тижні. Місцеві, приїжджі волонтери, тварини... попри те що ми старалися тримати усмішки впахуючи по області, все одно було важко сприймати такий апокаліпсис наживу. Ті тижні в деякому роді точно перевернули моє життя, відкривши багато нових історій та знайомств. Ну і безумовно вони, саме вони, запам'ятаються на все життя. Навіть попри те, що я ніде не плавав на лодці. Завжди був радий поступитися можливим місцем в якійсь поїздці іншим волонтерам (бо ж не у всіх був дозвіл на подібне). Зрештою, треба ж було розгрібати склад за цього гуманітарного хаосу, чи не так?