На фото –  Богдан з селища Воскресенське. Тут йому одинадцять років, це 2022 рік, розпал повномасштабного вторгнення. Дуже енергійний, веселий хлопчик, як і мільйони наших дітей, він стикнувся з новою реальністю – почалася війна на виживання. Його батьки не стали тікати. Ірина та Василь Сливарі вирішили, що не покинуть свій дім і почали допомагати людям. Вони возили хворих сусідів до лікарні, ділилися генератором, годували покинутих тварин, ремонтували гуманітарний пункт. І всюди з ними був Богдан. Хлопчик допомагав, як міг, навіть возив на своєму велосипеді продукти для сусідів, коли батьки не встигали.  Та в якийсь момент активний, діяльний хлопчик почав ставати в’ялим та швидко втомлювався. Богдан сильно схуд, скаржився на біль в ногах. Батьки пов’язували такий стан з тими умовами, в яких доводилося тоді жити, – сидіння в підвалах, стрес, відсутність повноцінного харчування. Але стан хлопчика стрімко погіршувався, він потрапив в лікарню і там вже лікарі діагностували важку хворобу – цукровий діабет першого типу. Ні в кого в родині такого діагнозу не було, тож лікарі впевнені: діабет виник саме через різку зміну способу життя, сильні потрясіння спровокували захворювання.До всього хлопчик ще й дуже боїться голок. Цей діабет – інсулінозалежного типу. Вкрай важко та завдяки титанічним зусиллям батьків, Богдана змогли витягти з серйозної психологічної ями. Бо хлопець просто відмовлявся лікуватися. Допоміг психолог і підтримка родини – Богдан зрозумів, що доведеться боротися.Тепер його життя змінилося повністю. А його мама знову забула, що таке нічний сон. Богданові встановили спеціальну помпу, яка постійно вводить інсулін, – цей маленький електронний пристрій імітує роботу здорової підшлункової. Але рівень цукру потрібно контролювати безперервно. Харчуватися – теж по годинах. Під забороною  – багато видів спорту. Ця хвороба з Богданом назавжди.Батьки хлопчика Ірина та Василь вразили мене тим, як вони борються з труднощами. Я познайомився з цією родиною під час робочої поїздки на Миколаївщину, побував у них в гостях. Це сильні і стійкі люди, дуже позитивні. Навіть в такій ситуації вони не припиняють допомагати іншим. Разом з ними у великому будинку живуть п’ятеро котів і собак. Я впевнений, що саме на таких людях і тримається вся наша країна. І завжди буду на їхньому боці, наше завдання – підтримати їх, бо вони не звикли просити про допомогу, але насправді її потребують.