«Забуття»🙈
—Щось мені не добре...
Таксі в якому я їхав, рухалося як під водою. Нам на зустріч пливли жовті ліхтарі. Машини навколо нас перетворювалися на темні силуети, з червоними очима.

Водій нервував, він тарабанив пальцями по керму, і не добре поглядав на мене. Я притулився головою до вікна, воно було вологим та прохолодним. Від запаху у салоні мене трохи нудило. Тому водій нервував, він боявся що я забрудню йому салон. Я відкрив вікно, прохолодне повітря наповнило мої легені. Водій усе зиркав на мене.

— Агов, с тобою все гаразд, може зробити зупинку? — водій з відвертою відразою питав мене.
— Крути своє колесо, і не чіпляйся! —пробулькав я.
Нарешті ми повернули до мого під'їзду, я дістав з кишені гроші, кинув їх на сидіння по переду.
— Дякую... — я відкрив двері і випав на холодний асфальт.
— П'яна тварина! — водій з силою грюкнув дверима, він надавив на газ і з вереском вилетів із двору.

Я хитаючись піднявся на тремтячі ноги. Тут мене знудило, я знову встав навколішки. З мене виходили огидні речі. Я знову встав, витер обличчя рукавом і поплівся до дверей.
Я схопився за дверну ручку, смикнув на себе, двері зі скрипом відчинилися, на мене дивилася непроглядна темрява.
— От виродки, знову лампочки повикручювали! — кричав я у пітьму.

Я занурився у ту чорну масу, знову почало нудити, у під'їзді смерділо.
Я повільно переставляв ноги, серце гупало у грудях,
руки тремтіли. Але я все одно повз повільно у гору. Я проходив поверх за поверхом, я обтирав собою білі стіни.
Я йшов і йшов.
Я не розумів на якому я поверсі. Я вертів головою в усі боки, намагаючись побачити номер поверху, або хоча б номер якоїсь квартири. Нічого, звичні дерев'яні двері, без номерів, я пішов далі. Я йшов, ноги вже відмовлялися йти далі, тому я сів на сходи. Нарешті я побачив номер поверху «13».
— Що за чорт!? — вигукнув я — коли це вони добудували ще чотири поверхи!?
Я піднявся опираючись на стіни та підлогу. В очах двоїлося. Я міцно тримав стіну, чи вона мене тримала.

Я подивився в гору між сходами, я не побачив кінця сходів, я подивився в низ, і початку в них не було, вони були без кінечні.
— Оце так... — я намагався тримати рівновагу, я покрутився на місці, і побачив лише одні двері. Я вперся плечем у стіну, і поповз вздовж неї до дверей. На дверях була прибита табличка а на ній «666».
— Ага, ось що воно... Це я мабуть у пеклі!? — зі сміхом запитав я тишу.
— Ану відчиняйте чорти, зараз я з вас шкарпетки робити буду!
Я розмахнувся, зі всієї сили вдарив по дереву. Але щось дивне сталося, я не відчув спротиву, моя рука загрузла у щось, і я повільно почав падати. Я летів дуже повільно, навколо була суцільна темрява, але там було так спокійно, тепло, і зовсім не нудило.

https://t.me/FantasyAndHorror