“Біля вогнища”🔥

Я сидів біля вогнища. Вогонь весело тріскотів, його лагідні язички лоскотали мої стомлені ноги.
Я зняв шкіряні чоботи й підставив ноги ближче до полум’я. Завтра зранку я вже буду в місті, а десь там ховається останній негідник — ватажок банди “Виродків”.
За його голову призначена винагорода — ціла тисяча золотих.

У думках я вже витрачав ці гроші: новий меч, підлатана шкіряна броня…
О, а ще б новий шолом — бо цей не витримає навіть удару цвіркуна, не те що бойового молота.

Я сидів, притулившись до товстої сосни, і мене хилило в сон. Весняний вітер лагідно тріпав волосся. Було затишно й тепло.
За мить я вже дрімав.
Мені снилося зоряне небо, далекі планети й безхмарний світ, де не треба нікого ловити за гроші.

Я летів крізь всесвіт, назустріч невідомості, але щось почало мене турбувати.
У сні я озирнувся навколо, шукаючи причину занепокоєння, та не бачив нічого.

Я прокинувся з неприємним відчуттям — наче хтось витріщався на мене з темряви.
Повільно відкрив очі — і побачив: біля мого вогнища сиділа дуже юна дівчина.
Вона пильно дивилася просто на мене.

Здавалося, що вона давно в дорозі: її біле личко було таким брудним, наче в сажотруса.
Я розплющив очі повністю й намагався не робити різких рухів, аби не злякати її.

— Привіт, — мій голос був хрипким від сну.
Вона здригнулася.
Я повільно підняв руки, щоб показати, що я без зброї.

— Агов… ти хто? — я намагався говорити повільно й спокійно, щоб не налякати її.
Вона дивилася на мене уважно, не кліпаючи.
З-під своєї сукні дівчина повільно витягла велетенський кинджал.
Лезо переливалося блакитним сяйвом — отже, він ще й зачарований.
Один лише поріз — і тільки боги знають, що зі мною станеться.

Я заперечно похитав головою, намагаючись усім своїм виглядом показати, що не становлю жодної загрози.

Вона перехопила зброю. У її маленькій руці кинджал здавався велетенським.
Дівчина повільно підняла руку з лезом, і від страху мої очі мимоволі поповзли вгору.
Я знову заперечливо похитав головою:
— Ні… я не скривджу тебе.

Вона різко замахнулася з-за голови й ударила кинджалом просто в центр вогнища.

Миттєво полум’я згасло — і мене відкинуло на пів метра від місця спочинку.
Холодна сніжна хвиля розійшлася в усі боки, оглушивши ніч.
Я підвівся, струшуючи сніг із плечей, намагаючись утримати рівновагу на щойно змерзлому льоді.
Навколо було тихо.
Я вдивлявся в темряву, шукаючи ту дівчину, але її вже не було.
І в густій чорній ночі вже важко було розгледіти хоч щось.

https://t.me/FantasyAndHorror