Гучні заяви замість ретельної роботи: що пішло не так з наближенням України до НАТО?

У 2023 році ми мали шанс приєднатися до НАТО. Хоч і невеликий, але він був, і з цим можна було працювати. Не через «відосики» чи підписання заяв зі сходинок Офісу президента, про які в НАТО дізналися з відеотрансляції. А завдяки тихій, але наполегливій роботі, як це робиться у справжній дипломатії. Можливість, яка в нас була – застосування 5-ї статті НАТО на території, яка визначається в рамках статті 6. Це могли бути підконтрольні Україні території, але це не означало б що ми визнаємо окупацію! Ми могли намагатися застосувати такий підхід після Харківської або Херсонської операції. Ще це могло спрацювати напередодні контрнаступу. Але такі можливості були втрачені. А потім була помилка із заявою президента із «запрошенням у НАТО». Саме помилка, тому що «запрошення» – це ні про що. Це як квиток на потяг, який невідомо коли і звідки відправиться, куди саме, і чи є в ньому ваше місце. Проте ворогу навпаки – ще один сигнал сунути далі і віджимати наші території! Тому «запрошення» – це не гарантії безпеки і не реальна допомога на полі бою. Єдине, що з ним можна буде зробити – це забрати на пам’ять окремим чиновникам.