Це такі дивні і змішані відчуття. Після таких ночей, коли всюди жужжить, гупає, гепає, свистить, летить, вибухає... Виходиш на вулицю, йдеш на роботу, або по своїм справам...Заходиш в кав'ярню, замовляєш каву – бариста тобі посміхається. Виходиш з кав'ярні, підкурюєш цигарку, смакуєш каву і дивишся на людей.А вони проходять повз, поспішають чи нє, діти в візочках, або ще якось... по різному. Просто люди. Різні.Похмурі, усміхнені, байдужі, спокійні, енергійні. Різні.Слухаєш звуки вулиці. Теж різні. І розумієш – життя триває.Хоча вночі, ти себе відчуваєш, ніби тебе оголену вивели на ешафот. Ти мішень. В тебе і всіх хто навкруги, ціляться росіяне. І невідомо. Буде в тебе ранок чи нє. І стоїш на тому ешафоті і спостерігаєш. За всім що відбувається навколо тебе.І згадуєш, що в тебе є телеграмканал. І треба щось написати. Бо є ті, хто чекає твоїх дописів. Є ті, хто переймається за тебе, навіть якщо мовчить. І треба нагадати за збір. Бо хлопцям там ще важче. Їх росіяни намагаються вбити 24 на 7.І ранок. Він прийшов. Ти вижила. А хтось ні. І люди є навкруги.І новий день.Життя продовжується.І його знову треба жити.#ракетнаатака #нотаткинаполях