"Ніхто не засудив тебе?" - "Ніхто...""І Я не засуджу, іди...прощаю..."Колись так у одній із синагог,Слова, до жінки, Господа лунали. Спитав: " А чи ніхто не засудив?"Сказала"ні" бо в серці пробачала. Себе вона судила, а не їх,Бо гріх - її, й за нього, кару знала... І серце те побачив там Ісус. Яке себе, за всі гріхи, судило. Образи не було із її вуст. Де ті, що тебе жінко засудили? Пішли...бо там стояв тоді Сам Бог. У їх серця так пильно Він дивився. І у серця осудження прийшло -Хто без гріха...а я також є грішний... Від Бога не сховатися ніде. Він кожне серце бачить - що у ньому. Він бачить уночі, і бачить вдень. А люди думають, не знає Він нічого. Так прощення отримала вона,Бо бачив Бог, що і сама простила. І радість та небесна, не земна,Їй дарувала, жити далі, силу. Так прощення благаємо не раз У Господа, а чи самі простили? Тому й в'язниця духа жде на нас. Свободу ми втрачаємо і силу. Одежу білу Бог нам дарував. Її дав задарма, тим маємо цінити. Якщо ж вже нами втрачена вона,То ось за другу, треба вже платити. Потрібно вже плати нам ціну,Щоб втрачене вернуть у покаянні. Господь нам може другу повернуть,Та буде це у тяжкому змаганні. Тож бережіть одежу на землі. У небі не дають одежі білі. Щоб не почуть: не знаю Я хто ви. На що зміняли одяг свій весільний?"Ніхто не засудив тебе?" - "Ніхто"... Щаслива блудниця заплакана стояла. За покаяння там перед Христом,Одежу білу від Нього приймала. Л. Шпак